Сьогодні Марку виповнилось 18, а ще зовсім нещодавно він був малесеньким новонародженим дитям, яке шукає смачну мамину їжу.
Коли він народився мені було 12 років. Я довго мріяла про сестричку і просила в батьків подарувати мені її. Але щось пішло не по плану і народився Марк. Про це я звісно зараз не шкодую, але тоді для дівчинки-підлітка це була невтішна новина. Щоправда, я швидко оговталась і зрозуміла, що люблю свого маленького братика.
Вперше побачила немовля біля пологового будинку нашого маленького містечка. Мама разом з конвертиком щастя вийшла та показала мені його. Малесенький клубочок, що солодко спав на руках рідної неньки. Відтоді наше життя кардинально змінилось.
Перші два тижні він був дуже спокійним та хорошим дитям. Декілька разів на ніч вставав, щоб поїсти. В його оченята було важко не закохатися з першого погляду. Голубі й нагадують озера штату Вашингтон у США. А ручки були такими маленькими, що дуже нагадували бою улюблену ляльку дитинства.
Звісно через деякий час Марк трішки підріс. З’явились кольки, почав менше спати й почали прорізуватись зубки. Тоді я не заздрила батькам, адже спали вони дуже мало. Не пам’ятаю дня, коли у мами не було мішків під очима. В неї навіть з’явилась дивна звичка постійно ніби когось колихати. Тримає речі, підспівуючи колискову, качає зі сторони у сторону їх. Адже довгий час Марк засинав лишу у маминих руках і більше ніяк не хотів спати. Ми з татом намагались допомогти, але марно. Ненька для немовляти весь її світ.
Не спішіть робити висновки. Не все так погано, як можете собі уявити. Народження дитини, звісно, велика відповідальність і дуже тяжко. Проте це нове маленьке створіння у світі, яке має від самого початку свій характер, особливості поведінки й мету створення. І щодня є моменти радості та щастя. В них хочеться залишатись завжди.
Я пам’ятаю як вперше поповз Марк. Він робив багато спроб, було важко. Підіймався і знову падав. Робив смішні рухи тілом, ніби танцював бразильський національний танець. І нарешті, після пройденого довгого шляху до нього – поповз. З того дня все в нашій кімнаті було шкереберть. Всі іграшки від самого ранку і до вечора були розкидані та непомітно переміщувались по кімнаті.
Особливо цікавими для нас були його прийоми їжі та перші спроби самостійно їсти. Даєш йому смачний персик. Через 10 хвилин цей персик на підлозі й не тільки. Каші зазвичай розмазувались по всій площині годувального столика й у рот потрапляло зовсім мало. Якщо взагалі потрапляло. Для Марка апельсини й лимони були улюбленими ласощами, хоча під час кожного прийому морщив своє маленьке личко і потім знову продовжував ховати смаколики за щокою.
Особливо він любив всі ліхтарики та лампи, що були у квартирі. Він міг затримати свій погляд на довгий час, особливо якщо колір світла змінювався час від часу. Тому ми купили різнокольорові гірлянди та розвісили по кімнаті, щоб заспокоювати хлопчика.
Ми всі пережили цей важкий, часто безсонний період у житті Марка. Сьогодні він повнолітній, навчається на першому курсі технічного університету та щодня досягає нових вершин. А мене зовсім очікує знову пережити такі емоції з немовлям. Адже я вагітна і через 3 місяці на світ з’явиться маленька дівчинка, яка буде своїм дзвінким сміхом всіх закохувати в себе. Але це вже зовсім інша історія і, надіюсь, не менш цікава.
