Ще десь шість місяців тому мій брат повідомив нашу родину про те, що він вирішив одружитись. Ми вже давно були знайомі з нареченою Кості, бо він зустрічався з Інною вже 4 роки. За цей час вона багато разів була вдома у наших батьків, та й мій брат був вже давно знайомий з її родиною.
Наразі мені 35 років, я розлучена й живу вдвох зі своїм семирічним сином, який залишився жити зі мною. Мій брат менший за мене на п’ять років, йому зараз 30. Вся наша родина з великим нетерпінням чекала, коли ж Костя вже визначиться й стане сімейною людиною.
– Така дівчинка гарна, – все розказувала наша мама після першого знайомства з Інною, – як хочеться, щоб, нарешті, у них все склалося.
І ось цей час настав. 14 лютого, в День всіх закоханих, Костя зробив Інні пропозицію стати його дружиною. Саме ж весілля молоді вирішили зробити в липні, бо рідний дядько нареченої, який був запрошений на весілля, працював в Америці, і мав змогу прилетіти тільки літом.
В кінці червня прилетів дядько Інни, і тому, з цього приводу, вирішили влаштувати вечерю, на яку позвали всіх родичів з двох сторін, щоб всі між собою роззнайомились.
Вечір знайомств вирішили провести в великому домі дядька нареченої, Ігоря Петровича. Старшого брата мами Інни всі дуже цінили й поважали. В їхній сім’ї він був головним, оскільки дідуся Інни не стало давно і замість нього відповідальність за всіх взяв на себе Ігор Петрович. Він же, у свої 40 років, був ще не одружений, й просто проживав у цивільному шлюбі з жінкою.
Чомусь мати Інни вважала, що від її брата залежатиме добробут молодят. Вона розказувала нашій мамі, що Ігор і допоможе з весіллям дітям, і спадок залишить єдиній племінниці, бо у нього нікого ріднішого за неї немає. А може, й до Америки з собою їх забере, що теж би було непогано.
В назначений день прийшли ми всі до дядька Інни в гості – я, мій син, наші з Костею батьки, Костя, Інна та її мати з батьком. Те, що Ігор Петрович був заможною людиною, яка любила розкішне життя – стало видно, коли ми тільки зайшли у двір. Все було зроблено зі смаком, будинок був дуже гарний, а стіни в ньому були зі скла. Та й в самому будинку було не бідніше – все з натурального дерева й каменя. Видно, що дядько Інни вже багато років працював за кордоном не даремно.
Коли сіли за стіл, то відразу почали розмову про те, як навчається мій семирічний син й на які гуртки він ходить. Ігор Петрович почав давати поради й настанови, як правильно виховувати хлопчиків, щоб з них виріс «нормальний мужик», як він сказав. У мене були спроби перевести розмову, та дядько Інни не міг зупинитись, тому мені довелось встати зі столу, забрати свого сина, подякувати й піти. Ми ж сюди прийшли познайомитись з родичами нареченої мого брата, а не вислуховувати про те, що я якось не так виховую свого сина.
Після того вияснилось, що Ігор Петрович образився на мене, бо я так рано залишила вечерю з ними, а також йому не сподобалось й те, що я не прислухалась до його порад, і цим показала неповагу до нього. Після того вечора, десь через два дні, мені зателефонував Костя і сказав, що на весілля мене не запрошує.
– Ну ти повинна мене зрозуміти, мені на весіллі не потрібні конфлікти. Ігоря Петровича не запросити ми не можемо, бо він є хрещеним батьком для Інни. Так що ти вже вибач нам, сестричко, вже потім якось зустрінемось з тобою і відсвяткуємо.
Наші батьки, звичайно ж, підтримали Костю. Вони сказали мені, щоб я «сиділа мовчки» – заради сімейного щастя мого брата.
А мені дуже образливо, що заради якогось там дядька нареченої мене не буде на весіллі у рідного брата, та й мій син дуже хотів побути на святі. Щодо пропозиції Кості посидіти з ними після весілля, то такого не буде, я не збираюсь з ними зустрічатися. Та й зі своїми батьками спілкуватись більше не хочу. Ось так…
