З моїм тестем, Анатолієм Борисовичем, ми познайомилися на роботі. Ми працюємо на одному підприємстві, я – рядовий спеціаліст, а він – начальник відділу. Якось до нас на роботу забігла його донька, вона приносила батьку якісь речі, й між нами виникла симпатія. Я тоді ще з першого погляду в неї закохався. Вона була на три роки молодшою від мене, навчалася на останньому курсі університету.
Мілана стала приходити до нас на роботу все частіше, потім я запросив її на побачення і ми стали зустрічатись. Все у нас було добре, та єдине, що мене насторожувало, – моя дівчина не хотіла, щоб її батько знав про наші стосунки.
Мені ж це було незрозуміло, чому так, адже з Анатолієм Борисовичем у нас склалися гарні дружні відносини. Та я не став давити на Мілану і дав їй час, щоб вона сама все розказала батьку.
Трохи згодом, одного осіннього дня, моя дівчина повідомила мені, що носить під серцем дитину. Я дуже зрадів цій новині й відразу зробив Мілані пропозицію вийти за мене заміж та жити у мене. Вона погодилась вийти за мене, а щодо переїзду, то сказала, що у моїй орендованій квартирі жити не хоче, там погані умови для вагітної жінки. Мілана вмовляла мене переїхати до неї в будинок, де жила вона з батьками, казала, що так було б їй краще, мама допомагатиме їй з дитиною, коли та народиться і на свою квартиру зможемо назбирати за цей час. Ну я і погодився, не хотів, щоб Мілана нервувала.
От тоді мені стало зрозуміло, що моя дівчина є ще маленькою донечкою своїх батьків, яка відлучатися від них зовсім не хоче.
Коли Анатолій Борисович тільки дізнався, що ми з Міланою зустрічаємось, то не став мовчати й висловив своє невдоволення, бо хотів, щоб біля його доньки був чоловік з більшим достатком.
Весілля, як такого, у нас не було, ми просто розписались і посиділи в кафе з найближчими, оскільки коштів на пишне святкування у мене не було, а у батьків моєї дівчини я принципово не хотів брати гроші. Як і хотіла Мілана, ми стали жити у домі її батьків. Будинок у них був гарний і великий, та все ж таки для мене він комфортним не був, я не почував себе там як вдома, наче був постійно в гостях. Та заспокоював себе тим, що це тимчасово й намагався більше десь підробити, щоб відкласти якусь суму на омріяну квартиру.
З роботи я приходив завжди пізно, Мілана в цей час вже спала. Їсти ж моя дружина не готувала зовсім, робила це теща. І коли я приходив ввечері голодний і хотів їсти, то мусив готувати собі сам, бо брати ту їжу, яку готувала не моя дружина, мені було соромно.
Життя моєї тещі з тестем, з появою зятя в їхньому домі, майже не змінилося – вони все так же піклувалися про свою маленьку донечку, як і раніше, мені ж нічого ніхто не довіряв, навіть звозити Мілану на огляд до лікаря, бо тут все контролювала теща і завжди їхала з нею.
Жив я у них і відчував себе не у своїй тарілці, не міг в тому домі розслабитись нормально. Одне мене тільки втішало, що моя вагітна дружина весь час була під наглядом і про неї піклувались.
Після народження внука моя теща з тестем стали ображатися на Мілану, бо вона тепер повністю віддалася своїй сім’ї, а з ними їй навіть поговорити не було коли. Щоб ніхто їй не мішав, то вона закривалась з дитиною в кімнаті й просила їх не турбувати. Для батьків це було не звично, адже вони завжди контролювали кожну хвилину життя їхньої доньки й тому, мабуть, ревнували.
Я цьому тихо радів і сам думав, щоб скоріше вже з’їхати куди-небудь від них.
Коли сину виповнилося два роки, моя дружина захотіла піти працювати, а дитину віддати в садок. Я підтримав її в цьому, а ось батьки були проти, вони говорили, що їсти вдома вистачає то нащо дитину в чужі руки віддавати. Мілана їх не слухала і зробила по своєму. Після цього Анатолій Борисович мене наче зненавидів, кидав на мене косі погляди й не говорив зі мною. А тут я приходжу на роботу і дізнаюсь, що мене звільнено. В кадрах мені сказали, що це так Анатолій Борисович рішив.
Мені довелося шукати нову роботу і з першої ж зарплати я орендував квартиру. Приїхав я до Мілани й поставив її перед фактом, що ми переїжджаємо. Я сказав їй, що так буде краще. І моя дружина, на диво, погодилась. Чесно кажучи, мене тоді мучили сумніви, чи погодиться вона, але Мілана в той же вечір зібрала речі й ми всі переїхали.
Тесть з тещею до нас приїжджають рідко, бо вони дуже ображаються на нас, не можуть пережити того, що їхня донька живе не з ними. Я сподіваюся, що колись вони зрозуміють, що були неправі й все буде добре.
