Я часто почала помічати від Марічки, що їй подобається рукоділля. Всіх ляльок вона одягала самостійно, в хід йшли й шкарпетки, і моя сукня. Аби не псувати одяг, ми з чоловіком вирішили віддати донечку в гурток шиття. Марічка вже ходила в музичну школу, але особливого бажання та успіху там не мала. Навіщо тоді дитину мучити? Нехай займається тим, що їй насправді подобається.
Яка ж донька була щаслива! Ви б тільки бачили її радісні та блискучі очі, коли вона розповідала і показувала нам свої витвори. Та ми навіть не здогадувались, що від її захоплення страждатиме наш пес.
Якось я почула виття Арчі (так звали домашнього улюбленця), ніколи не пам’ятаю, щоб він так завивав. Забігла до кімнати Марічки й побачила картину. Донька намагається запхнути пса в її пошиту кофтинку.
— Мам, ну а що? Нам дали домашнє завдання, пошити одяг для свого братика або сестрички, а в мене є тільки Арчі! — засмученим поглядом дивилась на мене Марічка.
