Віктор та Людмила рано одружилися і зараз уже мали четверо доньок. Романтика у стосунках швидко змінилася побутом, а потім турботою про дітей. Як єдиний чоловік у родині, Віктор з усіх сил намагався балувати своїх дівчат. Тому й роботу обрав, де більше платили, хоч і доводилося постійно бути далеко від дому.
Дружина у нього була гарною людиною, але чи то спільні роки життя, чи побут, чи догляд за дітьми зробили її геть неуважною та, як здавалося чоловікові, байдужою. Дітей вона доглядала, балувала, а Віктору могла забути вечерю лишити, без нагадувань, останні роки й про день народження не згадувала. Мова не про застілля та подарунки, але хоча б якесь слово лагідне. Та він із розумінням ставився до того, на ній весь дім все-таки.
Хоча іноді йому таки боліло, коли колеги розповідали, як їх вдома зустрічали, зазивали гостей, як вони родиною святкували їх дні народження або підвищення по роботі. Тож іноді Віктор міг нагадати про це дружині, на що вона йому відповідала, що мов он у тебе який квітник вдома, вважай, що свято щодня.
Та Віктор і тішився ними, думки про себе вже й на другий план відсунув і справді чого йому ото сумувати, ось підростуть доні, можна буде роботу ближче знайти буде тішитися родинними посиденьками, а потім і внуками. Ці думки дуже гріли душу і він із завзяттям їхав у чергове відрядження.
І от він, як звичайно, у свій день народження повернувся із роботи. Колеги його привітали, трохи посиділи на роботі, начальство премію дало. Додому він повертався з думкою, що ось таке чергове свято. Зайшов дорогою в магазин купив усім гостинці та трохи продуктів, щоб на стіл накрити. Дума, що жінка та дочки, як завжди не згадають, тому поки дружина на роботі, а діти у школі, то сам приготує все і на стіл накриє.
Зайшов на кухню, відкрив холодильник і дуже здивувався, там стояла коробка із тортом. Так зрадів, що його дівчата самі згадали про свято і з усмішкою почав накривати на стіл.
Аж ось відчинилися вхідні двері, старша донечка повернулася зі школи. Зайшла на кухню і заторохтіла, мов уявляєш мамі на роботі торт подарували. Усмішка почала щезати з обличчя Віктора, все ж таки дружина не згадала, торт випадково потрапив у холодильник, це їй подарунок. А дочка продовжувала:
– Мама ще вчора хотіла його порізати, а я їй нагадала, що можна лишити й з татом з’їсти, у нього ж день народження. І я ось тобі зробила, вітаю тату! Дуже тебе люблю, бувай вдома частіше.
І простягнула йому саморобну листівку, де була зображена її рукою, вся їхня родина.
Віктор обняв доню та просяяв. Ось і підросла йому опора. У той вечір, вони вперше за багато років святкували всією родиною і нагадав родині про це не Віктор, а старша донечка. Хай вже дружина трохи сувора та черства, але доні ростуть дуже люблячі та турботливі, яке ж це щастя.
