Віктор вийшов з магазину та попрямував до свого автомобіля – у руках була пляшка хорошого вина.

Чоловік поглянув на годинник та зрозумів, що вже достатньо запізнюється, але в цей момент він почув доволі знайомий голос:

– Вітя, то ти? Привіт, а я й не одразу впізнала.

Це була Оксана – дівчина, з якою чоловік мав стосунки в університеті. Виглядала вона доволі втомленою, не надто охайною – важко впізнати у ній ту красуню-студентку, яка могла запаморочити голову будь-якому хлопцю. Що вона й робила – Оксана завжди мала кавалерів. Саме тому дуже дивним було для всіх те, що вона обрала Віктора. Хоча й стосунками це важко назвати – Вітя бігав за нею як собача, дарував дорогі подарунки, виконував всі забаганки та закривав очі на її характер. А дівчина була не подарунок – полюбляла командувати хлопцем, використовувати його та виманювати для себе цінні подарунки. А все тому, що він був з багатої сім’ї й міг це собі дозволити. Та Віктор був засліплений коханням і не хотів помічати підлості коханої – все терпів і чекав, коли ж вона зміниться.

Та якось на студентській вечірці він застукав Оксану за поцілунками з старшокурсником і замість того, щоб вибачитись – дівчина почала його ображати та принижувати при всіх. Він не міг відповісти їй тим самим і просто зібрав речі й пішов. А далі перевівся до іншого університету, бо не хотів стикатись з людьми, які бачили його ганьбую.

З того часу пройшло вже понад десять років і за всі ці роки вони навіть не бачились ніколи. Він інколи чув про неї від спільних знайомих – що вона вийшла заміж за найбільшого ловеласа на потоці, який частенько ходив на ліво, а вона закривала на це очі. Та й з грошима у неї були проблеми, хоч вона все прагнула вийти заміж за багатія.

– Оксано? Багата будеш – не впізнав. Як справи?

– Ой, Вітю. Та так собі – розлучилась і сама виховую доньок. Чоловік виявився козлом ще тим – навіть аліменти не платить і я тепер на двох роботах працюю. А ти як? Бачу добре живеш, такий автомобіль та й одягнений гарно?

– У мене все добре. Та так- маю власну справу, яка приносить хороший дохід. Добре, Оксано, радий був тебе бачити – мушу бігти, бо поспішаю.

– То може якось зустрінемось, вип’ємо кави і згадаємо минуле? Я тепер жінка вільна і можу знову йти на побачення.

Віктор замовк і не знав, що й сказати – то тепер, коли у Оксани справи йдуть не надто добре, вона про нього згадала. І з якого дива він повинен витрачати на неї свій час? На дівчину, яка не варта його? На дівчину, яка не цінувала його і вважала себе кращою за всіх? Думає я прийму її назад? Ну нічого – тепер вона отримала те, на що заслуговує. Хоч і дітей шкода. Та Віктор про це тільки подумав, а сказав:

Вибач, Оксано, але в мене нема ні часу, ні бажання. У мене дружина, скоро народиться син і мені не до спогадів, тим паче нічого приємного згадати не можу. Ну, бувай.

І чоловік сів у свій автомобіль, а жінка стояла як укопана – ні слова сказати, ні кока ступити. Віктор нарешті помстився тій, що не цінувала його і зрадила. Він задоволений поїхав додому, де його чекала Оля – його справжнє кохання, яка цінує, любить та поважає його. І зовсім скоро вони стануть батьками чудового хлопчика ,якого назвуть Олександр.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Віктор вийшов з магазину та попрямував до свого автомобіля – у руках була пляшка хорошого вина.