Наші стосунки з Миколою почались ще у школі – закохані підлітки, які змогли зберегти своє кохання та одружитися. Так, без вагітності, просто через безмежну любов один до одного вирішили стати сім’єю.
Про дітей ми чомусь навіть детально не говорили й найближчим часом не планували. Просто жили для себе, навчались, паралельно працювали, а весь вільний час проводили разом. Та й куди було спішити – нам по 19 років і попереду все життя.
Мабуть, як і всіх молодят, наші родичі просто закидували питаннями про вагітність та дітей. Це дуже дратувало, але під таким тиском я й сама задумувалась над цим. І сама завела розмову з Миколою про наше майбутні плани та діток. Та він чомусь одразу переводив тему та не давав конкретних відповідей, казав щось на зразок “буде як буде, чого спішити”.
Спочатку я погоджувалась з його словами, ми спершу навіть котика завели, щоб не було нудно. Та якось рік за роком і вже сама захотіла дитинку – мені було 24, університет закінчила, хорошу роботу за спеціальністю знайшла, пора б і думати про поповнення в сім’ї.
Я вираховувала день, коли найкраще завагітніти, проходила обслідування, щоб бути цілком здоровою і готовою до пологів. Та Микола чомусь відсторонився від цього, ніби не хотів дитину. Мені здавалось, що він просто хвилюється та не впевнений чи готовий стати батьком. Всіляко намагалась заспокоїти коханого і переконати, що все буде добре.
Ми жили у звичному темпі робота – дім – робота. Одного дня я відчула, що мені якось зле, але списала це на перевтому. Та на наступний день легше не ставало і пішла до лікаря, той повідомив чудову новину сказавши, що я вагітна. У мене були змішані відчуття – з одного боку була щаслива, а з іншого – переживала, як це сприйме коханий. Вирішила йому про це повідомити одразу і подзвонила.
Реакція Миколи була неоднозначна і не зрозуміла мені – він сказав “супер” та послався на те, що багато роботи, тому я чекала вечора, щоб з ним поговорити. Коханий чомусь дуже запізнювався, а телефон не піднімав, мої хвилювання просто зашкалювали – не могла ні їсти, ні спати лягти. Він з’явився пізно вночі, п’яний. – Ну, мабуть, святкував те, що скоро станемо батьками – подумала я і не влаштовувала розбірок.
На наступний ранок, як грім посеред ясного неба Микола сказав, що не готовий бути батьком і запропонував зробити аборт. Я стояла як вкопана і не розуміла, як він так може говорити – це ж наша дитинка. Сльози лились з моїх очей і єдине, що тоді могла промовити це “ніякого аборту, буду народжувати”.
Я ще сподівалась, що коханий так сказав з хвилювань і можливо передумає, зрозуміє, яку дурницю запропонував. Ми ж сім’я, тому логічно було те, що в нас народиться дитинка. Була ніби в рожевих окулярах і кожні його слова та вчинки списувала на емоції. Тільки зараз розумію, якою дурною була.
З того часу коли дізнались про вагітність, у Миколи стало нормою не приходити днями додому, гуляти допізна з друзями та повністю мене ігнорувати. Я більше так не витримувала – одружена була лише в паспорті, а на ділі ні підтримки, ні допомоги. Тому вирішила за допомогою звернутись до своїх батьків. Вони завжди були на моєму боці та ставали на мій захист.
Послухавши, як ми живемо, мама з татом були шоковані, сказали, щоб я негайно збирала речі та переїжджала до них. Так і зробила, а вгадайте, що зробив Микола? Правильно! Нічого! Навіть не зателефонував запитатись чи все в порядку зі мною. Тоді я остаточно вирішила, що це кінець і подала на розлучення.
З того часу минуло 5 років, я встала на ноги та з сином переїхала від батьків, вони весь той час допомагали мені й не давали розкиснути. Тепер у мене нове життя, нове кохання і щаслива сім’я.
Ось так деколи буває в житті, але, що не стається – все на благо нам, пам’ятайте це.
