Він знав, як боляче втрачати

Відлюдкуватий та вічно злий, принаймні так думали всі сусіди, дядько Тарас, жив один у великій квартирі. Ніхто про нього не знав багато, лише, що самотній, дружини ніколи не мав, дітей теж. На свята до дядька ніхто не приїжджав, навіть, де він працював ніхто з сусідів не відав.

Чоловік не любив розмовляти з іншими, ніколи не сварився з сусідами, старався оминати їх десятими дорогами, щоб не задавали цілу купу непотрібних безглуздих запитань. Насправді Тарас був інженером, колись працював на великому заводі начальником відділу. Він отримував хорошу зарплату, мав кохану дружину. Дітей у них не було. А все тому, що одного дня, який не віщував біди, Тарас втратив жінку назавжди. Її жорстоко п0били якісь підлітки. Травми були численними та несум1сними з життям.

Саме після того випадку дядько Тарас став похмурим, нерозмовним та замкнутим. Якось одного дня він вийшов на свій невеличкий городець, де садив квіти та городину. Почув запах паленого, та не звернув увагу, подумав, що хтось з сусідів щось робить. Та раптом побачив полум’я в одній з сусідських квартир. Всі люди стояли під вікнами та ніхто не наважувався зайти туди.

Дядько Тарас швидко накинув на себе куртку та побіг до квартири. Звідти він виніс напівпритомних двох дітлахів. Коли примчалися з роботи їхні батьки, то не знали, як віддячити рятівнику.

Нічого мені не потрібно. Я просто знаю, що таке втрачати, – відповів тихо Тарас.

Після цього сусіди дивилися на нього вже зовсім по-іншому. З повагою та розумінням.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Він знав, як боляче втрачати