– Влад, ти так не зробиш зі мною! Я кохаю тебе!
– Алла, якби кохала, то не зрадила б.
– Я не робила цього, ти все не так зрозумів! Я при надії! При надії – від тебе!
– Досить! Не чіпай мене! – сказав Влад, і пішов.
Гуртожиток для студентів був спільний, хлопці та дівчата жили неподалік. Алла ходила до своєї подруги Іри, а потім вони почали жити разом, хоча вона вчилася на іншому факультеті. Алла – на філологічному, Іра – на юридичному.
Поступово з’явилось більше знайомих, дівчина щира. На подругу Іру не схожа, хоч і різниця всього три роки. Іра звичайна, скучнувата, не цікава. Хлопці не загравали. Алла, натомість, дівчина з характером. Вишукане вбрання, кокетка, була популярна.
Роман Алли з Владом закрутився легко, двоє веселі, молоді. Виглядали разом чудово. Вона палка брюнетка з прекрасною смуглою шкірою, він – спортивний блондин з блакитними очима.
Усі гадали, що вони будуть постійно разом. Була ідеальна пара. Здавалося, що вони чудово підходять одне одному.
Закоханість, швидко зникла, як тільки Влад помітив кокетство своєї дівчини з його братом. Нічого такого, але він відразу віддалився. Алла зрозуміла, що при надії. Жили всю вагітність в одному під’їзді, її живіт було помітно здалеку, він зустрічав її холодно.
На світ з’явилась дівчинка, і крига розтанула. Все було ясно, що це донька Влада. А ім’я її дали Владислава. Так і підіймали її на ноги удвох із подругою. Одна на парах, інша з дитям, потім мінялись.
Дівчинка швидко виросла з підгузків, бігала по дворі та часто Влади зустрічалися поглядами.
Якось, він напився, і покликав Аллу поговорити:
– Ти ж знала, що все скінчилось між нами? Не могла піти до лікаря і вбити дитину?
– Знаєш, якщо у тебе там закінчилося, то у мене тільки почалося нове життя з народженням доні! Ти досі думаєш, що Владислава, не твоя донька?
– Та ні, я відчуваю… Добре, прости мене, – сказав Влад і вийшов.
Наступного дня, він постукав з букетом і руках і дитячими іграшками. Іра, говорила, щоб подруга виставила хлопця, і не верталась до нього.
– Після того, що він зробив! Якщо раз покинув тебе – буде і вдруге! – приказувала Іра.
Та Алла простила йому, ну а як? Він же рідний батько дитини, і вона кохала його до нестями. Через пів року вони побралися. Через недовгий час, в Алли з Владом з’явився ще й син. Вони були люблячою сім’єю.
– Люба моя, тільки сина вже не Владом назвемо! – усміхнувся чоловік.
– Знаєш, що син твій, от і сам кажи як назвемо!
Жінка, вчинила правильно, що не дослухалась тоді до подруги. Треба знаходити сили на прощення, і чути поклик свого серця, по іншому життя не вибудуєш. Кожен може помилятись.
