Влада приїхала на літні канікули до бабусі в село. Дівчинці минуло нещодавно дванадцять років. Вона ходила в гімназію до шостого класу. Влада, як більшість теперішніх її ровесників, мала крутий телефон, який батько вислав їй з-за кордону та була зареєстрована в різних соціальних мережах.
Влада навчалася непогано. Особливо вдавалися їй точні науки: фізика, математика, креслення. Мама Влади бачила її в майбутньому якимось великим професором наук зі світлою головою. Сама дівчинка не особливо заморочувалася над подальшим, бо ще в школі довго вчитися.
Бабуся з дідом дуже раділи, коли Владу привозили до них. Вони були одні з небагатьох, кого внуки ще навідували на літніх канікулах. Бабка не раз говорила:
– Он в Люсі син навіть сам не приїжджає, не те, що дітей своїх везти сюди. А Марини дочка заявила, що в таку глушину нема чого чадо своє сунути, бо здичіє. А нам пощастило. Наша Владочка частий гість у нас. Та й мені здається, що це правильно. Нема чого сидіти влітку душитися у місті газами вихлопними та пилом. Тут все свіже, натуральне. Вийшов, а зранку пташки співають. Неподалік потічок тече з холоднючою водою. А там ліс, суниці, горіхи, все від природи…
Влада й сама направду любила їздити до стареньких. Бабуся була цікавим співрозмовником, а пироги які пекла. Влада могла за один раз три посмакувати. Бабуся ще дивувалася, що таке худюще, куди стільки влазить, жартувала.
Ось цього літа приїхала Влада знову. Бабуся в чистенькому фартушку зустріла її біля воріт, обійняла, поцілувала:
– Ну що, йдемо сьогодні до лісу назбираємо суничок?
– Так, з задоволенням. Я так скучила за вашими лісами, природою, – відповіла радісно Влада.
Поки ходили по лісі, то телефон з рук дівчина не випускала. Постійно щось там клацала, тицяла. Бабуся вже навіть нервуватися стала:
– То що не буде спокою сьогодні з тим телефоном? Ми на суниці прийшли, а не в екрані постійно сидіти.
– Бабусечко, не сварися. Почекай, ще хвилиночку.
Потім Влада підійшла до старенької та показала їй свої фото, що за весь цей час зробила в лісі. Там були й дерева, і комашки різноманітні, і ягоди, і небо з сонцем. Одним словом, такі чудові фото, що бабуся аж ахнула:
– Владочко, та в тебе справжній талант! Ти, немовби відчуваєш природу. Так гарно зробила світлини. Просто вражена. Неодмінно потрібно придбати для тебе хороший фотоапарат.
Того ж вечора Влада з бабусею сиділи на лавці під будинком, ласували суничками, що назбирали вдень. Якраз подзвонив Владин телефон. То був її батько. Бабуся взяла трубку першою:
– Сину, в нас справжній талант росте! Їй терміново потрібен фотоапарат. Ми сьогодні до лісу ходили, якби ти бачив які знімки вона наробила! Очей не відвести. Добре, що хоч з розумом використовує той телефон. А то дивлюся по телевізору, а ті люди, як зомбі…Як лише ми знаходили колись один одного без отих мобільних…