Сьогодні я стала свідком неприємної ситуації на дорозі. Все відбулося у саму обідню пору, година пік. На обидвох смугах величезні затори, всі стоять. Як раптом з далеку почулося завивання сирени.
Позаду мчала карета швидкої допомоги. Було дуже важко всіх об’їхати, та все ж водії з розумінням поставилися до цього і, як могли, пропускали. Окрім одного автомобіля, той як навмисне став впоперек дороги, заступаючи проїзд. Йому сигналили звідусіль, – реакції не було. Думаєте не чув? – Скоріше не хотів.
А тоді трапилося неочікуване. Із сусіднього автомобіля (він якраз стояв попереду мене) вийшло двоє чоловіків, які впевнено покрокували до нахабного водія. Вони миттю відчинили двері та витягли його із переднього сидіння. Почалися крики та сперечання, майже дійшло до бійки. На щастя, менш ніж за три хвилини все закінчилося благополучно. Винуватець швидко повернувся на місце та уступив дорогу швидкій допомозі, яка все ще безупинну сигналила.
Я сиділа і думала: чому так? Невже йому не було лячно за те, куди поспішає допомога? До кого? Ніхто не знає, що може трапитися у його житті, а раптом швидка мчала до рідної йому людини?
Ось так в один день не пропустиш карету швидкої допомоги, а наступного вона не встигне уже до тебе.
