– По-моєму все логічно, – спокійно говорив Олесь, батьки зобов’язані допомагати дітям, незалежно скільки тим років. Тим паче якщо є можливість та кошти, то чому би й ні? Я не вважаю, що це щось надприродне. Звичайний поступок люблячих батьків.
– Ти хочеш сказати, що всі батьки скуповують дорослим дітям квартири та машини? Крім того, ще й вивчили за немалі кошти в університеті, одягали, годували, давали на розваги та кишенькові витрати. Мені просто в голову не вкладається, як можна було ще від них чогось вимагати, – ніяк не могла заспокоїтися дружина Олеся – Віра.
Віра була пізньою дитиною в сім’ї, батьки не могли дати їй всього того, що змогли б в молоді роки. Батько на той момент був єдиним годувальником, а мама змушена була залишити роботу по стану здоров’я. Дуже багато коштів йшло на ліки, санаторії та реабілітації матері. Але Віра ніколи не робила істерик з цього приводу. Вона все розуміла та щиро підтримувала батьків. Власними силами вступила до університету, гарно вчилася та отримувала стипендію. Ще й знайшла підробіток, деяку частину зарплатні висилала батькам, бо знала, що на дві пенсії їм надто складно вижити.
Олесь навпаки купався в розкошах. Він ніколи не чув від батьків якихось відмов та не знав, як буває таке, що немає грошей на якусь покупку. На вісімнадцятиріччя отримав в подарунок дорогий автомобіль прямо з салону. Його тато був знаним в місті педіатром, а згодом відкрив приватний кабінет. А мати працювала гінекологом в пологовому будинку. Щобільше, від маминих батьків їм дістався хороший спадок у вигляді триповерхового заміського будинку. Спершу хотіли залишити його для Олеся, та той лише відмовлявся постійно, що жити хоче в центрі в просторій квартирі, а не десь на краю міста.
Коли Олесь та Віра познайомилися, обоє мали вже престижні роботи. Відмінність полягала лише в тому, що дівчина всього добивалася сама, як би важко не приходилося. Олесеві ж з працевлаштуванням допоміг батько. Роботою він не надто дорожив, навіть деколи нехтував, бо знав, що в разі чого тато знайде іншу або ж домовиться. Тому за Олесем рахувалося безліч прогулів, невиконаних завдань, втрачені зустрічі з партнерськими компаніями.
Вірі Олесь сподобався своєю легкістю та життєрадісністю. Він ніколи нічим не заморочувався на відміну від майбутньої дружини. Саме цього їй так часто не вистачало у житті. Вона, як білка, вічно метушилася. З роботи бігла додому, щоб приготувати собі на декілька днів їсти. А на вихідні їхала до рідного міста до батьків, бо ті потребували вже неабиякого пильного догляду. На додаток, Вірі доводилося брати додаткову роботу на дім або ж сидіти в офісі до пізньої ночі, щоб отримати доплату чи премію. Вона викручувалася, як лише могла. Але ніколи дівчина не дозволила собі здаватися чи скиглити батькам, що їй важко. Ніхто ж не винен в тому, що вона народилася в них так пізно. Якби це сталося на років п’ятнадцять швидше, все було б зовсім по-іншому.
На той час, коли вони познайомилися, Олесь жив з батьками, а Віра знімала невеличку, проте дуже затишну однокімнатну квартиру. Вона так комфортно її облаштувала, що всі подруги любувалися та часто заходили на посиденьки до Віри. Олесеві теж, мабуть, перш за все, припало до душі вміння створити сімейну атмосферу, таке місце, куди завжди хочеться повертатися. Віра відмінно готувала, завжди підтримувала чистоту та порядок. Навіть дуже вимучена після робочого дня, вона ніколи не залишала брудного посуду в раковині чи невимитої підлоги.
Олесь через деякий час переїхав жити до Віри. Тоді дівчині стало значно веселіше жити, вона вірила, що стане легше й матеріально. Та це залишалося поки що лише в надіях. Олесь, як і раніше, продовжував пропускати робочі дні, приносив додому малу зарплату та й зазвичай витрачав її лише на себе коханого. Віра якось старалася пропускати це повз себе, думала, що з часом щось зміниться.
Якось Віра готувала вечерю, а Олесь в кімнаті дивився телевізор. Дівчина випадково почула його розмову зі своїм татом:
– Ти просто змушений для мене це зробити! Ти думаєш, я не знаю, скільки коштує в тебе консультація?А будинок дідуся? Ви ж продали його, де тоді вилучені кошти за продаж? Або ти робиш так, як кажу я, або можеш забути про існування свого рідного єдиного сина!
Віра розуміла, що Олесь щось вимагає від батька, проте не могла знати, чого саме. Аж наступного дня вона призналася коханому, що чула бесіду та відкрито спитала, що він хотів. Олесь навіть не здивувався та різко кинув:
– Квартиру, звісно. Чи всі думають, що ми будемо, як миші по орендованих квартирах шастати все життя? Нічого тут такого немає, а для кого він ту гроші збирає? Нехай розщедриться для єдиної кровинки.
Вірі стало раптом так неприємно та соромно за Олеся. Вона ще довго мовчала, лише потім видушила з себе:
– Це не чоловічий вчинок. Вони стільки всього дали тобі в житті, ти ж ніколи не мав потреби ні в чому. А твоя робота? Та про таку мріють тисячі, такий оклад, що за два роки можеш самостійно виплатити кредит за житло.
– Навіть думати про таке не хочу! Вони зобов’язані. А в протилежному випадку нема чого дітей родити!
