Моя мама – жінка з досить не простим характером. Через це у нас з нею завжди були не прості стосунки. Вона могла щось сказати чи пообіцяти, а потім люто доказувати, що цього не було. І так було просто постійно – хто з такими людьми стикався, той знає, щоб ти зробив – завжди будеш винуватим.
Так весь свій підлітковий період я мріяла чимскоріше поїхати навчатись і з’їхати від неї. Ще коли вони з татом були разом, мені не так сильно діставалось і вся увага була на татові. Але такої поведінки мами він не витерпів і вони розлучилися. Я залишилась сам на сам з матір’ю і її заскоками.
Згодом я все ж поступила в університет і переїхала в гуртожиток. Тоді наші стосунки з мамою стали в рази кращі. Та й приводів для сварок не було – жили окремо, час від часу зідзвонювались і ще рідше я приїжджала до неї.
Якось вона сказала, що хотіла б зробити ремонт у своїй квартирі, але немає на це ні коштів, ні сил. Тоді мені вперше за довгий час захотілось зробити їй приємне і скориставшись тим, що мама поїхала на дачу, вирішила своїми руками освіжити її квартиру.
Робила все на свій смак і була впевнена, що їй сподобається. Колись ми не раз переглядали картинки з ремонтами й мама показувала, які інтер’єри їй до вподоби. Тому не гаючи часу, першим ділом пішла у магазин будматеріалів та купила все необхідне. По грошах вийшло не мало, але моїх заощаджень вистарчило.
Хоч квартира і двокімнатна, проте роботи там виявилось багато. Вдень і вночі я працювала та сподівалась, що встигну все зробити до повернення мами. Благо, вона навіть трішки затрималась на дачі, тому я ще й прибрала.
Коли мама зайшла – просто не впізнала своєї квартири. Ще б, я максимально все осучаснила і переробила. Так, дівчина сама змогла поставити ламінат, перемалювати стіни, замінити люстри, здерти старе покриття з шаф і нанести нове. Ще не рахую всілякі різні штучки, які прикрасили інтер’єр і додали йому свіжості та яскравості.
Спершу мама з цікавістю все розглядала, мені навіть здалось, що їй до вподоби така моя ініціатива. Проте наступним вона сказала “Ну і навіщо ти залізла в мою квартиру?”. Уявіть, в якому шоці я стояла – це ж така моя квартира, як і її, та й взагалі, могла б похвалити. Будь-які мої твердження, що вона сама планувала ремонт мама заперечувала.
І справді, за весь час, який ми не жили разом, я й забула якою вона є насправді. Тому таку реакцію мала б передбачити, але чомусь сподівалась на краще.
Тоді я зареклась будь в чому їй допомагати, бо в любому випадку залишаюсь крайньою. А наше спілкування знову перенесла в телефонний режим. Все-таки, від таких людей потрібно триматись як найдалі, для своєї ж психіки.
