Всі думали, що Сашко просто непідконтрольна дитина, але потім й сам вчитель плакав

9-річний Сашко був дуже дорослим на свій вік, він носив рвані джинси в школу, бо так хотів, й міг просто не прийти на навчання, а йому за це нічого не буде від батьків. В нову школу він перевівся місяць тому, й всі чомусь були про нього тільки такої думки – прогульник й неслух.

Так думав й класний керівник хлопчика, Матвій Іванович. Роззнайомитися зі своїм новим учнем він ще не встиг, як того мало було на навчанні. Кожного ранку у них був спільний урок, й те, що Сашко завжди спізнювався, стало не подобатися молодому вчителю. На зауваження в щоденнику батьки ніяк не реагували, тож керівник вирішив сам зайнятись вихованням хлопця, бо думав, що батькам до нього діла немає.

Після кожного спізнення Матвій Іванович виносив покарання своєму учню – залишав його після уроків, щоб той помив у їхньому класі підлогу, або ж задавав додому домашні завдання важчої складності. А бувало, що й зовсім виганяв з класу, якщо запізнення було більше, чим на 20 хвилин.

Якось вчитель захворів й пішов на лікарняний. Біля лікарні, рано-вранці, він побачив свого учня Сашка, який котив інвалідний візок, на якому сиділа замучена й з жовтуватим відтінком шкіри, жінка.

Матвій Іванович розпитав у медичної сестри, яка сиділа в вестибюлі лікарні, чи не знає вона цього хлопчика. Жінка ж розказала, що знає, бо він кожного ранку привозить свою маму до них на лікування, у неї ж хворі нирки, які потрібно підтримувати діалізом.

Потім він спішить в школу, а після уроків вже прибігає та забирає свою маму додому. Якщо малий запізнюється, то жінка сидить й просто чекає на нього стільки часу, скільки б того не було потрібно. Є у хлопця ще й батько, та він день та ніч працює, щоб заробити кошти на лікування дружині й на утримання сина, тож возити й забирати жінку з лікарні не має змоги.

Молодий вчитель тоді сидів й плакав. Йому було так соромно за свою поведінку… А Сашко, він же жодного разу не пожалівся нікому й все стерпів… бідна дитина.

Після цього випадку Матвій Іванович поговорив навіть з директором, яка дозволила хлопчику індивідуально відвідувати заняття, бо в нього на те є вагома причина. Та й провели також батьківські збори дітей всієї школи й зібрали чималу суму коштів, щоб хоч якось допомогти мамі хлопчика з лікуванням.

Малий Сашко й сам же трохи повеселішав, бо відчув, що вже не один зі своєю бідою.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Всі думали, що Сашко просто непідконтрольна дитина, але потім й сам вчитель плакав