Їдемо у трамваї. Сидить чоловік і жінка. Вона біля вікна навушниках слухає музику та дивиться на прохожих. А він не спускає очей з неї. Лиш чекає поки жінка зверне на нього увагу або зловить його зацікавлений погляд. На вулиці падав дощ.
-Я виходжу на наступній, дозвольте пройти. – сказала вона.
-Ні. Поки ви не скажете мені своє ім’я.
-Я не знайомлюсь в громадському транспорті.
-Тоді вам прийдеться їхати зі мною до кінцевої, бо я вже не зможу жити не знаючи цього.
Всі в трамваї повернули голову на дивного чолов’ягу, який не випускає жінку до виходу.
-Невже ви мене розчаруєте тим, що у вас вже є чоловік або хлопець?
-Ні, немає та це не ваша справа. Водій, скажіть, щоб цей божевільний пропустив мене.
Інші пасажири лиш тихенько сміялись з невдалих спроб “Ромео”. Жінка все-таки вирвалась до дверей і чекала зупинки.
-Дайте хоч ваш номер, щоб ми змогли кави попити та познайомитись ближче.
У панянки лиш червоніли щоки від залицянь незнайомця.
-Та скажи вже йому, як тебе звати, пожалій чоловіка. – сказав дідок на задньому сидінні.
–Ліля. – нарешті відповіла вона.
-Ліля, чудове ім’я. У вас немає парасольки, дозвольте провести до місця призначення.
Трамвай зупинився і він розклав парасольку. Пара попрямувала в невідомому напрямку під літнім проливним дощем. Надіюсь, у них все буде добре. Хто б міг подумати, що історія кохання може початись так незвичайно в звичайному трамваї .
