Все життя мама толкувала мені, що заміж потрібно виходити за багатого чоловіка. Мовляв, якщо є можливість вийти за заможного – не потрібно втрачати цей шанс, а кохання з часом прийде.
Сама ж вона вийшла заміж за звичайного роботягу і все своє життя працювала. Так, у нас не було багатств і всілякої розкоші, проте ми були щасливі та любили один одного. Жили в невеликій квартирці, перебивались від зарплати до зарплати, але щовечора збирались за столом, пили чай, обговорювали свій день та щиро сміялись. Ці моменти завжди мені подобались та назавжди закарбувались у пам’яті.
Хоч, на мою думку, наша сім’я була дуже щасливою, проте мама щоразу жалілась на нестачу грошей. Шкода було батька, адже саме йому доводилось вислуховувати ці претензії та докори. Мінімум раз в день вона старалась зачепити цю розмову та помріяти, як би їй жилось, якщо чоловік був би багатий.
Не знаю, як це терпів тато, бо навіть мене це виводило з рівноваги. А коли я дорослішала, почались ці розмови “шукай собі багатого”. Спочатку я заперечувала її слова і вступала в спір, проте з часом, зрозуміла, що це даремно й мовчки зі всім погоджувалась.
Жах почався, коли мама почала контролювати моє оточення та вибирати з ким мені спілкуватись. І виявилось, що всі мої потенційні “женихи” не те, що мені потрібно. Кожного знайомого хлопця мама забракувала – всі були недостатньо багаті. Так ситуація почала дуже дратувати, тому сварки стали нормою в нашій сім’ї.
Ми з мамою сварились, тато вставав на мій захист і це ще більше підзадорювало маму. Вона все переконувала, що не хоче такого життя як у неї для мене, а я не розуміла чому, бо наша сім’я для мене була щасливою.
Ці сварки призвели лише до того, що я закрилась від матері та не говорила їй з ким спілкуюсь. Навіть тепер, коли у мене є серйозні стосунки, не спішу свого обранця знайомити з нею. Не те щоб боюсь її реакції, просто він не є багатим. як хоче мама.
А у мене цілком протилежні погляди та вимоги до свого майбутнього чоловіка. Йому не обов’язково бути багатим, щоб я покохала його, головне однакові погляди на майбутнє та прагнення робити один одного щасливими. Це все, що мені потрібно. А гроші й разом можна заробити, це вже другорядне.
