– Ви не підкажете, де тут магазин? – запитав чоловік дівчина, яка саме виходила зі свого подвір’я. Вона була красива, худорлява з довгим темним волоссям та вдягнена у джинси.
– Ви знаєте, я й сама не знаю. Я тут живу нещодавно і ще не дуже орієнтуюсь у просторі, — повертаюсь сказала вона.
На декілька секунд їх погляди зустрілись і запанувала тиша. Таке відчуття, ніби їх одночасно вдарило струмом – і ніхто не міг сказати й слова.
– Олена? Невже це ти?
– Я.. – знітилась дівчина. – Макс? Невже?
– Ти так змінилась. Де твої кучері?
– Макс?
– Не впізнала?
– Неочікувано. А що ти тут робиш?
– Ми придбали тут будиночок, а ти?
– І я нещодавно сюди переїхала. То ми тепер сусіди?
– Виходить так. Боже, зустріч після 8 років.
– Більше, Олено, більше. Вже 10 років пройшло.
Ця зустріч дуже повпливала на Олену та Макса. І їхнє близьке сусідство ніяк не тішило. У них вже й виникали думки, що варто переїхати до іншого району чи обміняти дім на інший – це було котеджне містечко, яке тільки розбудовувалось і варіантів обрати новий будиночок було багато. Але ж як вони б це пояснили своїм рідним? Тому тема була закрита.
Макс та Олена й собі не хотіли зізнаватись, що ця зустріч багато чого змінює у їх житті. Адже ще в школі вони були дуже близькі – зустрічались ще з восьмого класу й аж до закінчення школи. Про таких як вони говорять – італійська пара. Вони були дуже емоційними – сварились голосно, але й мирились весело та щиро. Друзі вже й звикли. Їх сварки закінчувались гриманням дверей, викиданням предметів та істериками у дівчини. Оточуючі лиш вгадували – що цього разу вони не поділили.
Але, не зважаючи на свої запальні характери, Олена та Макс планували одружитись після школи – вони не уявляли свого життя одне без одного. Та батьки з обох сторін були категорично проти – занадто юними були закохані. Але, все ж, вони вирішили втекти та одружитись так, щоб ніхто не знав. Не вийшло – в останній момент Олена передумала, бо не хотіла йти проти волі мами та батька. На цьому таке палке та міцне кохання закінчилось. І кожен з них вступив до ВНЗ в іншому місті, що унеможливило навіть випадкові зустрічі.
Олена швидко вийшла заміж, за два роки, а Макс мав тривалі стосунки в той час. Але хлопець одружився з іншою – з дружиною він познайомився у кафе на дні народженні спільного друга. Тож кожен з них влаштував своє особисте життя і вже 10 років не бачили і не чули про одне одного.
Не дивно, що випадкова зустріч та ще й сусідство стало не надто приємним сюрпризом. То ж вони вирішили поговорити про те, що їм робити.
– Думаю нам варто забути все, що було і не згадували і, навіть, не розказувати своїм рідним? – запропонував Макс.
– Я згідна. Кожен з нас має сім’ю і все це нам не потрібно. – погодилась дівчина.
– До речі, у тебе є діти? Чоловік? Давно одружена? – запитав Максим.
– Двоє. А одружена вже близько 8 років. А у тебе? Як звуть дружину?
– Ми з Олею якраз в очікуванні, за місяць у нас з’явиться донечка. Ми вже й ім’я придумали й кімнату підготували для неї.
– О, вітаю. Діти це щастя. Я сама люблю своїх безмежно – весь вільний час з ними та з чоловіком. Справжня сім’я – це подарунок долі та вдячна за нього.
І вони почали ділитись усіма подіями, що з ними трапились за ці роки. Їх розмова нагадувала розмову друзів, а не колишніх коханців – жодних зайвих емоцій, щира радість при згадці рідних і бажання просто потішитись один за одного. Після розмови вони зрозуміли – кохання, яке було ще 10 років тому згасло і залишились тільки приємні спогади – не більше. Їх страх – зайвий, адже вони кохають свої половинки. Макс розпочав було:
– Як ми бачимо – ти і я щасливі та змінювати нічого не потрібно. Я тебе люблю як доброго друга і хоч ти красива жінка, та я вже не відчуваю до тебе того, що було раніше. Та й ти, я так думаю, теж.
– От саме. Тому чи варто нам перейматись? Не думаю. Чи варто нам розповідати своїм рідним? Не думаю. – впевнено сказала Олена.
А рідним скажемо, що ми навчались в одній школі й все.
З цього часу й почалась дружба двох молодих сімей. Хоч ця дружба мала свої секрети, але вони точно повинні вплинути на їх сьогодення та майбутнє.
