Кожного дня я борюсь зі стереотипами.
Я працюю вихователькою у дитячому садочку і намагаюсь постійно «врятувати» дітей. «Врятувати» від стереотипів, які нав’язують їхні батьки, які насадили і розплодили старші покоління. Можливо, вони й самі цього не зовсім хотіли, проте той світогляд, що притаманний старшим людям уже в’ївся в мозок цих бабусь і дідусів. Хотячи чи не хотячи вони всі починають вказувати на якісь недоліки, висловлювати власні думки і це впливає на молодші покоління, які починають міряти та думати так само.
Ось нещодавно, у вихідний день, я вирішила прогулятись. Чесно кажучи, вперше обдумавши ті події, свідком яких стала, навіть пошкодувала, що не залишилась вдома. Але тепер розумію, що все у нашому житті дається для досвіду. Ось і я прийшла в парк. Там вже давно стоїть красивий ларьочок, де продають солодку вату й морозиво. Я придбала кавунове і сіла поруч на лавочку. Звісно, що я помітила продавця-афроамериканця, але особливо не надала цьому значення.
А от поруч на лавочці сиділи дві бабусі. Жінки років шістдесяти. Я випадково почула їхню розмову і стало мені не по собі: «Бачила того продавця морозива? І що тільки вони тут забули?». «Ой, і не кажи, чи то вже українські продавці перевелися, що його взяли на роботу? Чого їм на батьківщині не працювати?». Я вже не втрималась і вирішила відповісти: «Пробачте, та сподіваюсь, що ваші діти й онуки ніколи не матимуть справи з такими черствими і недобрими людьми, як ви. Гарного дня!»
Сподіваюсь після цього вони хоч щось зрозуміли. А мені після тієї розмови весь день некомфортно. Хоч тут вирішила висловитись. Як гадаєте, хто має рацію?
