– Мій батько живе неправильно, я хочу йому допомогти…
– В чому саме допомогти?
– Жити правильно.
– А Ви?
– А що я?
– Ви живете правильно?
– До чого тут я? Я про батька свого кажу!
Ця історія основана на реальних подіях. Молодий гарний чоловік з дорогим годинником на руці. Його літній батько живе не правильно, хоча може й ремонт в домі людський зробити, але не хоче.
– Він хоче на свою стареньку дачу біля одного села. Там батько вирощує свої овочі, а я не розумію навіщо. Своє здоров’я псує просто так, я йому кажу, що куплю й привезу все, що йому треба. Та і друзі у нього безглузді, тільки про город з садом і говорять.
– А про що потрібно говорити?
– Про щось духовне. Потрібно рости як особистість.
– А ви?
– Знову про мене?
– Розкажіть про себе.
– Ну я закінчив юрфак.
– А у Вашого батька є освіта?
– Ні.
– А у мами?
– Я не пам’ятаю своєї мами.
– Чому?
– ЇЇ не стало після мого народження. Тяжкі пологи були.
– Тож батько ростив Вас один?
– Бабуся допомагала.
– А яке було Ваше дитинство? Розкажіть.
– Я батька завжди дуже соромився. Ми бідно жили. Влітку їздили в село пасти корів по найму. А в інший час завжди працювали на дачі.
– А що ви там робили? Садили город?
– І не тільки. Рибу в річці ловили. Самі ми її не їли, на продаж везли. Хлопці все з мене сміялися, що батько біля дороги рибою торгував. Мріяв завжди на море поїхати, та так і не здійснилось.
– А що робили Ви, коли батько рибу продавав?
– Я вчився, він мене заставляв постійно сидіти й читати книжки. Можливо, тому у мене й проблеми з жінками, бо ніхто не навчив як себе з ними вести.
– Ні, корінь проблеми не в цьому. Ви просто не розумієте, скільки ж всього Ваш батько зробив для Вас.
– Ой, та що він там для мене зробив? Та я все сам!
– Звичайно ж сам. А хто оплачував Ваше навчання в університеті? Хто саджав ці овочі, щоб Вас прогодувати? А хто в спеку і холод ловив та продавав рибу біля дороги, щоб тільки Вам купити одяг та взуття? Якщо я правильно порахувала, то Ваше дитинство – це дев’яності. Я добре пам’ятаю ці часи… Тоді жити всім було нелегко, так і виживали на тому, що виростили самі.
– Ви кажете тільки про матеріальні речі! Але ж є ще такі поняття як довіра чи дружба!
– Легко, мабуть, говорити про такі речі, коли в тебе все завжди було. Неймовірно важко тоді, коли не знаєш, що сьогодні дати своїй дитині поїсти… І Ваш батько зробив все, що тільки зміг. Так, йому важко, але він робить так, як вміє. По іншому він не вміє жити. І зрозумійте, він зумів дати Вам дорогу в життя… А далі Ваше завдання.
– Яке ще завдання?
Подумала.
«Наші батьки зажди не праві, але яке ви хочете прожити життя – це ваш вибір, а вибір у вас є завдяки батькам» – так сказав один з моїх викладачів, коли я навчалася в університеті на психолога. «Простим» життя наших батьків назвати не можна, бо особисто я добре пам’ятаю своє дитинство. Я пам’ятаю, як моя мама всю білизну прала в ручну, пам’ятаю, як вона сама робила майонез чи закривала консерви. Також не забуду, як моєму батьку не платили по пів року зарплатню на роботі, а також довгу й холодну зиму, коли ми їли одну картоплю та консервацію, привезену з дачі. Я пам’ятаю, як у ці ж зимові дні ми з сестрою ходили до школи по черзі, бо не було за що купити ще одну пару теплого взуття і як мама тоді весь час плакала.
Наші батьки мріяли й все робили для того, щоб наше життя було не таким, як у них. Можливо, вони жили неправильно. Але зробили все, що змогли, заради щасливого майбутнього своїх дітей. І нам треба навчитись казати їм «Дякую», бо наша задача, як дітей, цінувати й поважати своїх батьків.
Це все, що я хотіла сказати Вам сьогодні. Обіймаю кожного!
