– По правді сказати, моя думка така, що вже в 37 років треба мати сім’ю і дітей, нічого вже перебирати дівчатами, а брати й одружуватись, – говорить подрузі 30-річна Марина, яка забігла до подруги випити філіжанку кави, дітей же вона залишила вдома з чоловіком, – бо так є всі шанси зустріти старість на самоті.
– Кого це ти маєш на увазі?
– Ой, та це я про брата свого рідного, про Павла. Переживаю я за нього.
От все у нього є: машина дорогої марки, квартира велика у центрі міста, вже і в кар’єрі успіхів досягнув, а особисте життя ніяк не влаштує, ото роботою своєю й живе, а вона на старості літ води не подасть. Забігала я вчора ввечері до брата, бо давно вже не бачила його, за роботою і мені, і йому все ніколи. Брат жалівся на своє життя, виглядав якимсь сумним. Казав мені, що я щаслива людина, у мене чоловік і діти є, а йому по життю не щастить, не може він знайти саме ту, яка б стала його дружиною. А я йому сказала, що він сам зажди все ускладнює і тому в нього так все відбувається в житті.
– Та не вірю я в те, що всі жінки навколо нього погані! Невже жодної нормальної не знайшлося?
– Ось я йому таке саме сказала, прямо в очі, бо немає сил вже мовчати. Та Павлу марно щось говорити, він сам себе так налаштував, що у нього все погано. Став мені перелічувати своїх знайомих жінок, але та для нього за віком не підходить, а та не знає чого хоче від життя, всі якісь не такі. Одна з дівчат й досі живе з батьками, а вони постійно телефонують їй і розказують що робити, а це вже йому не подобається. Друга має трирічну дитину, а з дітьми йому жінка не треба, це табу. Третя – курить цигарки коли вип’є, четверта – тільки й мріє про кар’єру моделі, п’ята – зовсім не має освіти, працює касиркою в магазині, шоста – не вміє готувати їжу, й навіть не хоче на курси якісь піти, щоб навчитися. От коли я вислухала свого брата, то зрозуміла, що так він ніколи не знайде собі половинку, бо її, такої як він хоче, немає в цьому світі.
– Ну ти права, перебірливий він чоловік, таких я навіть не зустрічала у своєму житті.
– От я його послухала й подумала, як же це я сама вийшла заміж у 20 років за свого Ігоря? Та я тоді ні про що якось і не думала, закохалась і вийшла заміж. Та й живемо ми вже 10 років з ним, маємо двох дітей. Звичайно, буває й сваримось, але все проходить, якось вміємо знаходити якийсь компроміс. Ігор хороший батько для наших дітей й заробляє добре, а коли виходила заміж за нього, то він бідним студентом ще був, не було, бувало, коштів і на проїзд. Але нічого ж, якось разом ми й встали на ноги. А якби я так перебирала тоді чоловіками, як Павло зараз жінками, то так би й досі ходила в дівках і дітей би в мене не було. Я брату так і сказала, щоб не шукав королеву, хоче створити сім’ю – хай одружується з дівчиною, до якої душа лежить, і живе. Не треба шукати проблем там, де їх немає, в його віці вже немає часу на походеньки, це був він колись молодшим, то припустимо було ще носом крутити.
– А Павло що, послухав тебе?
– Та не знаю, чи послухався він мене, бо став доказувати, що краще жити одному, чим з ким попало. А я йому відразу сказала, що це не так, бо немає гіршого, ніж жити в самотності. Часи життя біжать, ми старіємо, здоров’я теж кращим не стає. Скоро і ті жінки, які ще вільні, повиходять заміж.