Коли я навчався на третьому курсі університету, то зустрів своє єдине і справжнє кохання – Ірусю. Ми з нею навчались на одному курсі й були однолітками, кохання наше було взаємним – ми й дня не могли прожити один без одного.
В один весняний вечір моя дівчина повідомила мені, що носить під серцем мою дитину. Мене тоді розривало від радості та щастя і саме в той момент я зробив свій Ірусі паперову каблучку й покликав заміж. Вона тоді плакала і тільки кивала головою.
На той час мене повністю утримували батьки і я жив з ними, а моя дівчина була з маленького села й жила в гуртожитку. Звичайно ж, що коштів на весілля й на прожиття для моєї сім’ї у мене тоді не було і тому я надіявся на допомогу моїх батьків. Крім того, нам же треба було якось ще закінчити навчання, а ми на той час ще на четвертому курсі були. Мені хотілося вже в той вечір забрати Іру жити до нас додому. Але вона вмовила мене не спішити й спочатку поговорити з батьками наодинці.
Прийшов я додому і за вечерею повідомив своїм батькам, що хочу одружитись зі своєю дівчиною, та що ми чекаємо на дитину – я розказав їм все про свою Ірусю. На що реакція моїх батьків була страшною – вони почали кричати, а батько навіть кинув склянку в дзеркало на стіні. Мені ж тоді дали чудово зрозуміти, що вони ніколи не приймуть невістку з села, а дітей «від таких» тим більше. Батько кричав, що моя дівчина хоче відібрати у нас житло. А мама моя мріяла про невістку «голубых кровей», як вона сама казала. А тут у мене звичайна дівчина з села, а не царівна…
Та понад усе їм не хотілося, щоб їхній син одружувався в такому молодому віці, бо мені ще навчатись півтора року потрібно було. Я ж тоді сказав, що Іру з майбутньою дитиною не покину, а їх слухати не збираюся. На що батько просто взяв і вигнав мене з дому й сказав, щоб я повертався тоді, коли вирішу свої проблеми – зроблю своїй дівчині аборт і покину її.
Та ви знаєте, ми з Ірусею не пропали, наше кохання все витримало, якби важко нам не було. Ми зняли кімнату у сімейному гуртожитку, а грошима на перший час нам допомогли батьки моєї дівчини. Щодо навчання, то ми перевелись на заочне, Іра ж після пологів була постійно з нашим синочком, а я працював на двох роботах.
І знаєте, ми були щасливі. Нехай і важко все було, але у нас було головне – кохання, на якому будувалась наша родина. Зараз нашому сину вже 5, ми орендували двокімнатну квартиру в центрі, отримали свої дипломи й працюємо на гарних роботах. Зараз хочемо назбирати коштів на своє житло. Щодо моїх батьків, то вони з нами й досі не спілкуються, правда батько дзвонив мені пару разів – все чекає, що я прийду вибачення у них просити. А я й досі зрозуміти не можу, за що… І вважаю, що вчинив правильно.
