Зараз я вдова і живу сама у невеликому місті, але в досить гарному районі. Маю власну трикімнатну квартиру яку ми колись купили разом з чоловіком. Купили ми її самі, без чиєїсь допомоги, збирали гроші довго – цілих 15 років, а до того жили з моєю матір’ю.
Мені вже 56 років і я нещодавно вийшла на пенсію, до цього була приватним підприємцем. Зараз маю хобі – шию на замовлення, тому сумувати не доводиться. Через гіркий досвід вирішила що у своїй квартирі житиму лише я. Хоч у мене є син, йому 34 роки.
Олег одружений вдруге. Перший шлюб не склався і можливо тому, що вони жили у мене. Я не раз говорила синові з невісткою що молода сім’я повинна жити окремо від батьків, за потреби навіть орендувати квартиру. Я добре пам’ятала як мені жилось з матір’ю, і те, що в домі має бути лише одна господиня.
Та вони мене не слухали – ще молоді були й вважали, що я маю їх доглядати та все за них робити. А квартира моя ніби то мені завелика. Навіть пропонували розміняти її на дві менші – щоб і мені, і їм було. Та я була обурена такою пропозицією, адже за які заслуги я винна їм квартиру, і так продукти додому лише за мій кошт були та все оплачувала я. А вони в цей час жили у своє задоволення.
Згодом у них появилась дитинка – моя онучка Оленка. Тоді у сина з дружиною часто були сварки, та й чесно кажучи у мене з невісткою теж стосунки були натягнуті. Ну не буває такого, щоб кухню дві господині ділили й жили в мирі.
Так через рік вони розлучилися, невістка з Оленкою від нас з’їхали. Я вирішила сказати сину, щоб він також шукав собі житло – адже чоловік повинен вміти все сам, а не жити з мамою до старості. Спочатку він злився на мене, але згодом якось це забулось.
Часто Олег бачився з донькою і приводив її до мене. Я навіть виділила цілу кімнату для онучки, деколи вона навіть ночувати лишалась.
Син розповідав що зустрів жінку і планує з нею одружитись. Я зраділа за сина, адже він як кожна людина заслуговує бути щасливим та коханим. Ірина була звичайною жінкою, вони познайомились на роботі, от з нею ми одразу знайшли спільну мову. Без сумнівів я одразу нагадала що на мою квартиру можуть навіть не розраховувати – як вже зібрались одружуватись, то нехай несуть відповідальність повністю, але додала що в разі чогось я завжди можу їм допомогти чи то підтримкою, чи продуктами. Ірина навіть була здивована такими моїми словами, адже й не планувала поселятись у свекрухи.
Син же сказав що нарешті до нього дійшло що я мала рацію, і тепер він сам нестиме відповідальність за свою сім’ю і навіть вже почав відкладати кошти на власну квартиру. Казав, що це він мені повинен допомагати, а не навпаки. Я тоді пишалась сином як ніколи – він нарешті став справжнім чоловіком і так нагадував мені свого батька.
