Я завжди мріяла вивчити іноземну мову, та ніколи не складалось. Це насправді дуже образлив0 і прикр0.
Життя в мене не надто легко складалось. Я була четвертою дитиною в родині. Батько, на жаль, помер, коли я пішла в 1 клас. Того дня закінчилась золота пора мого щасливого дитинства у звичайній, проте такій рідній і спокійній сім’ї. Мама дуже злякалась обов’язків.
Вона почала зазирати в чарку, часто була просто в жахливому стані, я нічим не могла допомогти. Про дітей жінка просто забула.
Тоді ми надзвичайно зблизились з братом та сестрами. Найстарша, яку звали Оля, справді замінила нам усіх: і тата, і маму, і виховательок, і навіть інколи вчителів. По суті, врятувала нас від жахливої долі.
Саме завдяки Олі нас не відправили до дитбудинку. Коли про нас дізнались опікунські служби, то сестрі вже виповнилось 18. Окрім того, їй пощастило вийти заміж за дуже хорошого і забезпеченого хлопця Сергія.
Нас врятували від дитбудинку, сестра забрала в свій новий дім. Мама до того часу якраз зникла. Просто щезла з нашого життя. Я підросла і отримувала велике задоволення від уроків англійської мови.
Проте, найбільше цікавила мене французька. У нас місто маленьке, в школах її і зовсім не викладали. Та й англійська була не дуже якісно вивчена. Я думала знайти курси чи репетитора. Та от сестрі з Сергієм не казала. Вони й так багато роблять для нас. Так не можна.
Тепер я працювала. І дуже багато. Паралельно з навчанням у коледжі. Я змогла зібрати гроші на курси французької мови. І не повірите, що трапилось.
На курсах до нас приїхали іноземці, так часто роблять міжнародні школи, щоб учні могли спілкуватись з мовцями. До нас в групу потрапив молодий чоловік, старший на три роки.
Звали його Анрі. Ми почали помалу спілкуватись. Він дуже допоміг мені у вивченні мови. Щоправда, після навчання наше спілкування не припинилось. Тепер я живу у Франції. Ми з Анрі одружились. І я таки змогла вивчити омріяну мову.
