Все життя мене матір змушувала виконувати усю хатню роботу. Оскільки вона багато працювала, а батько ніколи й віника в руках не тримав, всі обов’язки щодо прибирання, готування їжі, прання та навіть праски лягли на мої дитячі плечі. Уже в 14 доводилося готувати борщ та відрізняти, як правильно налаштовувати температуру води для різних видів тканин. Коли мені виповнилося 18, я одразу переїхала в окрему квартиру, де зрозуміла, що ненавиджу усю хатню роботу. Буквально через силу змушую себе прибиратися та мити посуд…
Чесно кажучи, раніше думала, що все буде навпаки: переїду у інше житло, буду там єдиною господаркою. Розставляй речі, де завгодно, посуд мий, коли заманеться. Здебільшого, бажання жити у чистоті лише посилюється із переїздом в окрему оселю, адже тепер ніхто не змушує робити хатні справи, все обмежується лише хотінням всередині людини. Та щось таки в мені не так.
Я поки навчаюся в університеті, отримую стипендію. Нещодавно знайшла підробіток, аби менше грошей брати у батьків, які і так оплачують моє навчання та оренду квартири. А от продукти, одяг, зустрічі із подругами – мої витрати. На доставку їжі та клінінг зайвих коштів немає, доводиться викручуватися своїми силами…
Насправді всі хатні обов’язки зараз я дуже запустила. Іноді приберусь через силу та роздратування. Не гладжу взагалі ніколи, вікна не мила ще з моменту заїзду, посуд складаю протягом цілого тижня, перш ніж візьмусь за нього. Добре, що матір не бачить, як я живу. Намагалася працювати над собою, намагатися. Мене вистачало максимум на тиждень, потім мене просто відвертало від готування. Ось, здається, місяць, як я харчуюся із кулінарії місцевого супермаркету.
І ось вчора, я повернулася додому після занять в університеті і просто розплакалася. Переді мною стояла гора немитого посуду, на дивані у кутку ще одна куча із щойно випраного одягу, який було потрібно розвісити у шафах, їжі, як завжди, у холодильнику не було. Здається, мені терміново потрібно або кликати подруги на спільне проживання, або шукати хлопця, який буде не проти розділити рутину навпіл. Хоча, у нього не буде вибору: я не зможу займатися усім самостійно, та й не захочу! Все-таки домашня робота – це не доля жінок, навіть якщо вона й не працює десь та не заробляє великих грошей. Всі чоловіки мають можливість допомагати своїм дружинам та розвантажувати їх від монотонних справ. Дивлячись на своє життя, не уявляю, що буде надалі. А якщо я вийду заміж і народжу дітей? Це ж ще додатково ряд клопотів, які буду змушена виконувати щодня, – одні й ті самі дії. Ненавиджу рутину!
Розкажіть, а ви любите займатися хатніми справами? Або як побороли у собі небажання їх виконувати? Можливо, це з часом пройде, а зараз потрібно дозволити самій собі трохи полінитися і не картати за це щоразу при найменшому погляді на ганчірку…
