Із моєю коханою Ольгою я познайомився в університеті. Вона була, мабуть, найкрасивішою дівчиною на факультеті. Щоразу я помічав тисячі поглядів на неї з боку протилежної статі, повз які вона проходила гордовитим кроком. Я і мріяти не міг про те, що одного разу вона подивиться на мене, та захоче познайомитись.
Оля була не тільки найвродливіша дівчина факультету, а ще й найактивніша — жоден захід не проходив без її участі. Вона була ведучою, учасницею, організаторкою, а я лише глядачем. Публічність — це зовсім не моє, адже я не почувався впевнено ніколи, особливо в той момент, коли більшість уваги сконцентровано на мені, на відміну від Ольги.
Вона виявила бажання познайомитись, адже я ніколи б не зробив перший крок. Ми багато спілкувались, часто бачились. Після закінчення університету ми навіть почали жити разом, а я й досі не вірив, що це відбувається зі мною.
Оля відразу сказала, що вона не дуже добре готує, але я й сам був готовий все робити в квартирі, адже ніяк не міг нарадітись тому, що моя дівчина така красуня. Згодом ми побрались, Ольга знайшла хорошу роботу, де її дуже цінували в колективі, але мене почала хапати параноя. Мені постійно здавалось, що кожен чоловік з її компанії залицяється до неї, вважав, що вона радо відповідає всім на симпатію, ходить на побачення, замість зустрічей із подругами.
Відтоді я почав перевіряти її телефон, сторінки в соціальних мережах, але ніколи нічого не знаходив. Щоразу нове повідомлення в неї в інстаграмі змушувало моє серце битись від переляку, адже я так боявся, що вона веде із кимось чоловічої статі листування…
Ольга помічала це, і щоразу просила припинити, адже вона не дає жодного приводу для ревнощів. Ми часто з нею проводимо час разом, ходимо в ресторани, в кінотеатри, їздимо відпочивати закордон, але я ніяк не можу повірити в те, що моя дружина — це вона.
Остаточну тріщину в наших стосунках дала ситуація, яка склалась минулого разу: ми сиділи в ресторані, і Оля вийшла в туалет, залишивши телефон на столі. Я, звичайно ж, вирішив, що змушений перевірити всі листування, аби впевнитись в її вірності. Нишпорячи в телефоні, я не помітив, як до столу підійшла моя кохана. Вона глянула на мене змученим поглядом і сказала: “Навіщо нам ці стосунки, якщо ти мені не довіряєш? Якщо немає довіри, то все інше зовсім неважливе. Нам не варто бути більше разом. Я хочу розлучення.”
Її слова звучали спокійно, вивірено, а очі були пустими. Я так боявся, що моя Ольга знайде собі когось кращого, що піде від мене, я її втрачу через когось, а вийшло так, що я сам все зіпсував.
Мені було дуже боляче, але вона була непохитною в своєму рішенні. Відтоді пройшло декілька місяців, Оля досі нікого не знайшла, і я сиджу вдома, одиноко переглядаючи наші спільні фотографії, і пригадуючи стосунки, які сам ж і зруйнував.