Коли мені було 17 років, я поїхав навчатись в інше місто, а мої батьки поїхали працювати закордон, як це робить велика частина нашої країни донині. Я залишився з дідусем та бабусею, точніше жив у гуртожитку, а до них приїжджав раз на місяць.
Батьки надсилали мені трохи грошей, тому я міг нормально харчуватись, і час від часу відвідувати якісь дискотеки та вечірки. На одному із таких заходів я познайомився з чудовою дівчиною Каріною. Вона явно виділялась із натовпу, оскільки була дорослішою, ніж усі ми. На вигляд їй було років 24, і вона була набагато привабливішою, ніж мої однолітки дівчата.
До того я не виділявся якоюсь хоробрістю, і ніколи не знайомився перший із дівчатами, але цього разу не зміг встояти перед її красою та шармом.
Вона виявилась дуже смішною та хорошою дівчиною. Наші стосунки розвивались дуже стрімко, бо того ж дня ми поцілувались, а за тиждень вона сказала, що я їй дуже подобаюсь. Не було й дня, коли ми не бачились із Каріною.
Я став пропускати заняття, гуляючи із моєю дівчиною, але батькам про це не говорив.
Одного дня мама зателефонувала мені та сказала, що вони з татом планують купити мені на вісімнадцятиріччя квартиру, і хочуть, аби я обрав район у нашому місті.
Тоді моєму щастю не було меж, адже ми б з Каріною могли поїхати жити до мого міста разом. Я планував, що ми відразу одружимось.
Як і обіцяли, батьки подарували мені квартиру на день народження. Вона була двокімнатна, затишна та гарна. Того ж дня я познайомив маму та батька з моєю Каріною, та сказав, що збираюсь одружитись, і ми житимемо тут.
Батьків це дуже розізлило, адже вони зрозуміли, що я збираюсь покинути навчання. “Ми не збираємось платити за квартиру, їжу. Закінчиш університет, підеш працювати, і тоді одружуйся із ким хочеш!” – казали вони. Та я не слухав. Одружився.
Тоді я покинув навчання, та пішов на роботу, аби забезпечувати нашу сім’ю. Каріна працювати не збиралась. Ми збирали копійку до копійки, аби дожити до кінця місяця.
Каріна покинула мене за рік після одруження, я залишився сам, без нормальної роботи, без освіти, зате із штампом у паспорті…
Батьки були повністю праві, а я геть нерозумний, що не послухав їх, та не закінчив університет. Можливо, зараз мав би хорошу роботу, та не був таким нещасним…
