Я працюю в магазині одягу й нещодавно почала помічати не надто приємну картину. На нашій вулиці з’явився новий двірник – старенька бабуся.

Бідна жіночка дуже старанно виконувала свою роботу. Навіть зараз, взимку, коли на дворі холодно та сніжно вона старанно загортає сніг та збирає сміття.

Нам стало неймовірно шкода її й ми покликали бабусю до себе погрітись – пригостили чаєм з тортиком та бутербродами. І так ми розговорились. Марія Федорівна, так звати стареньку, розповіла трішки про себе. Їй вже 75 і вона давно на пенсії, а вона така маленька, що їй просто не вистачає на елементарні речі – оплатити комунальні та придбати їжі. Чоловіка вона давно втратила, а єдиний син ще 20 років тому переїхав закордон і не спілкується з нею. Єдиний хто в неї є – рудий кіт Мучик, який щодня чекає її вдома. Працювати їй не надто просто, але іншого вибору у неї нема. Так ми трішки погрілись, поговорили та розійшлись.

Наступного дня Марія Федорівна сама прийшла до нас у гості з домашніми пиріжками, які спекла для нас. Вона нас всіх пригостила, а ми для неї мали гарну новину. Поспілкувавшись з нашим адміністратором ми вирішили допомогти старенькій з роботою – влаштувати її до нас в магазин технічним працівником. Роботи тут в рази менше, ніж у двірника та й вона легша, а зарплата така ж. А про умови взагалі й нема що казати – графік кращий та й в теплі.

Пані Марія вже й не знала як нам дякувати й дуже зраділа нашій пропозиції.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Я працюю в магазині одягу й нещодавно почала помічати не надто приємну картину. На нашій вулиці з’явився новий двірник – старенька бабуся.