Я виросла в сім’ї, де завжди були чистота та порядок. Моя мама вчила мене завжди бути охайною дівчиною, вчила тримати свою кімнату та речі чистими. Цього всього я хочу навчити й свою доньку та хочу, щоб вона вже з малечку звикала до чистоти й охайності.
Коли я вийшла заміж, то перетворилась на обслугу для свого чоловіка, спочатку для мене це було і в задоволення, бігати та вигрібати бруд за своїм чоловіком, але потім надоїло. Мені було дуже важко самій все на собі тягнути, у мене в домі була маленька Кіра, а чоловік мені не те щоб допомагав, він наче спеціально своїми діями мені роботи підкидав.
Неодноразово я розказувала Ростиславу та просила його хоч взуття брудне після вулиці знімати, але він мене не слухає, заходить і несе свій бруд навіть в дитячу. А мене в цей момент наче розриває від злості.
Зараз я ходжу на роботу, Кіра в садочку цілий день, а Ростислав працює вдома, онлайн. І за день квартира перетворюється на смітник! Я навіть не хочу повертатись ввечері додому з Кірою, бо вже знаю скільки роботи на мене чекає. У квартиру навіть нормально зайти не можна, бо Ростислав палить там цигарки. Мені потрібно зайти у квартиру, відкрити всі вікна і піти з Кірою на двір погуляти, поки не вийде весь сморід.
Я не можу більше так жити! Я вже не витримала і почала збирати речі чоловіка й викинула їх за двері. Сказала йому, що нехай поживе трохи окремо від нас, нехай їде до своєї мами й може вона його навчить хоч якогось порядку. Сказала йому, що такий чоловік мені більше не потрібен, не зміниться – подам на розлучення.
Коли ми з Ростиславом зустрічалися, то я часто приходила до нього в гості, в нього було чисто у квартирі. І вже після весілля свекруха розказала мені, що вона до свого Ростика їздила прибиратись у квартирі через день! Ну як таке буває? Я ж Ростику не мама, а дружина. Це я від нього допомоги якоїсь чекаю, хоча б недопалки свої в раковину не кидав би, то і це була вже поміч.
Бувають в мого чоловіка і вихідні, та в ці дні все ще гірше. Він і їсть в ліжку, може день пролежати з крихтами під боком і це його не турбуватиме. Про те, щоб зробити мені кран на кухні чи відремонтувати ліжко для Кіри й мови немає! А я ж теж працюю і дуже втомлююсь. Кірочка повністю на мені, з нею ніхто ніколи мені не допомагав.
Як же мені ще донести чоловіку, що я не можу жити в такому безладі? Як йому донести, що наша донька не повинна жити в засмалених димом від цигарок стінах? Не повинні ми перестрибувати в залі через його пляшки з під пива.
Коли кажу щось Ростику, він мене наче й чує, але все одно робить по своєму. Буває починає на мене кричати та принижувати мене, виражається нецензурно. Каже, що це я в крові «поломийка» і вигрібати бруд моя задача, чоловіки до цього відношення не мають.
Моєму терпінню прийшов кінець, вже четвертий день Ростислав живе у свекрухи, мені жодного разу не зателефонував. Я подзвонила була свекрусі й запила як Ростік, а вона мені:
– Ти бачиш, яка командирка! Ти схибнута на порядку, то бери сама й прибирай! А не Ростіка добивай!
Я думала що чоловік зрозуміє хоч щось, буде просити вибачення в мене, думала він засумує за нами й швидко приїде додому. Але ні.
Я не розумію, як можна жити з маленькою дитиною в такому безладі? Чому Ростислав не хоче змінюватися, хоч заради нас з Кірою?
