30 років тому я зустріла своє справжнє кохання. Матвій був викладачем в моєму виші, дуже амбіційний і веселий хлопець, який подобався всім дівчатам, котрі ходили на його лекції. Треба, мабуть, додати, що у свої 27 Матвій вже встиг одружитися та розлучитися. Та це мене не налякало, симпатія була взаємною і ми почали зустрічатись.
Після двох місяців з дня нашого першого побачення Матвій зробив мені пропозицію стати його дружиною. Для мене це було не очікувано, на той момент я навіть не думала про заміжжя, а мріяла отримати диплом і піти працювати в юриспруденцію. Матвій зробив мені пропозицію в колі наших друзів і тому я швидко погодилась, оскільки не хотіла ображати хлопця своїми ваганнями.
Наступного дня після пропозиції Матвій став наполягати на тому, щоб ми швидше сходили до РАЦСу, подали заяву на укладення шлюбу. На той момент я для себе ще не вирішила чи хочу заміж. Не знаю що на мене найшло, але напередодні запланованого дня подачі заяви я вирішила втекти від усього того. Я просто зібрала речі та поїхала до тітки в Одесу.
Життя біля моря мені припало до душі. Подружки з мого міста розказали мені, що Матвій знайшов собі дівчину, тож я намагалась про нього більше не думати та жити своїм життям.
Невдовзі я теж зустріла хлопця і вийшла заміж. Я не знаю чи кохала свого чоловіка, але в нашому шлюбі народилось два синочки – Назар та Роман. Зараз мої сини вже одружені, в Назара народилася донечка Анастасія. Діти живуть окремо від нас, тож ми з чоловіком живемо вдвох у великому пустому будинку.
Я ніколи не вірила в долю, але сталося так що мені треба було поїхати в моє рідне місто, через те, що моя мама захворіла і їй потрібен був догляд. Чоловік поїхати зі мною не зміг, тож я поїхала на поїзді сама.
Коли вийшла з поїзда на своїй станції то побачила знайоме обличчя, той чоловік проводжав на поїзд юну дівчину, мабуть, доньку. Я впізнала Матвія. Його очі зовсім не змінилися. Та я не наважилась підійти до нього. На виході з вокзалу Матвій наздогнав мене, взяв за руку і привітався. Мені в той момент стало ніяково. Матвій запропонував зайти випити кави неподалік в кафе.
За кавою ми з ним розговорилися, розказали один одному як живемо. Про те, що сталося того дня, він не питав. І тільки в той момент я зрозуміла, що кохала і кохаю тільки його. Мені стало образливо на саму себе за ці всі роки та за зруйноване моє життя, життя щасливої жінки. Адже юридичних висот в кар’єрі я так і не досягла, а від кохання всього життя втекла.
Матвій розповів мені, що з дружиною давно розлучений, донька живе в іншому місці. Сказав що і зараз мене кохає і не відмовляється від своєї пропозиції. Я прийняла рішення піти від чоловіка, адже я його не кохала.
Дітям я вирішила сказати все сама, пояснити чому так сталось. На диво, мій чоловік мені не суперечив і сказав що дасть розлучення. Та сини мене не зрозуміли, мало того, вони сказали що я їм тепер ніхто, що їм за мене соромно і вони мене бачити не хочуть. Такого я не очікувала. Я сподівалась що завжди буду улюбленою мамою та бабусею, а тут все і всі проти мене.
Тепер я стою на роздоріжжі та не знаю що робити. Як можна вибирати між синами та коханим чоловіком? Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути разом? Я хочу жити з Матвієм і бачитися з синами та онукою.
Зараз мені лише 51 рік, доля вирішила дати мені шанс виправити свої помилки та нарешті бути щасливою. Як мені вибратись із цієї ситуації? Мрію, щоб коханий поряд був і родина не відвернулась від мене…
