Я сир0та і виріс я в дитячому будинку. У мене була одна мрія – бути комусь потрібним. Доля усміхнулась мені і я зустрів Марічку. Жили ми щасливо до тих пір, поки в наш дім не прийшла бiда – Марічки не стaло. Тепер я живу з тестем і не знаю, як з’їхати від нього. Почуваю себе зрaдником

Десь 20 років тому я зустрів Марічку. Так я закохався в неї, що майже через місяць покликав її заміж і вже через два місяці ми одружились. Так у моєму житті сталося, що батькам своїм я був не потрібний, тож з трьох років ріс і виховувався я у дитячому будинку.

Все своє життя я мріяв про родину, мріяв, що буду комусь потрібний. Навчання мені давалось легко і маючи гарні знання я зумів вступити на безплатне навчання до університету й отримав диплом юриста. Це було не легко, адже, щоб навчатись і жити в місті потрібні були кошти, тож мені приходилось працювати після занять та у вихідні дні.

Почував я себе самотнім, дівчини у мене ніколи не було. І ось доля мені усміхнулась – я зустрів Марічку. Вона була гарною, доброю і ніжною дівчиною, моє життя поряд з нею заграло яскравими барвами. Вже через три місяці після нашого знайомства ми одружились. Оскільки я жив на орендованій квартирі, а Марічка з батьком вдвох у великому будинку – ми прийняли рішення жити в будинку Марічки та її батька. Тесть прийняв мене з усією душею, сказав мені, що завжди мріяв про сина і дуже радий, що тепер він у нього є.

Микола Петрович став мені справжнім батьком. Ми з ним дуже потоваришували, ходили вдвох на риболовлю, він навчив мене ловити раків і варити смачну рибну юшку. Мало того, тесть знайшов мені більш оплачувану роботу – попросив свого друга, щоб взяв мене до себе на фірму начальником юридичного відділу.

У Миколи Петровича в гаражі стояв «ретро» автомобіль – його він подарував мені на день народження, сказав, що мріяв передати його сину, тож тепер буде спокійний, адже він у потрібних руках. Також тесть був прекрасним дідусем нашому сину.

Жили ми щасливо до тих пір, поки в наш дім не прийшла біда – Марічка потрапила в аварію. Вона загинула. Що ми тоді відчували – я не можу передати словами. Якби не Микола Петрович, то я, мабуть, не вижив би тоді.

Марічка була мені прекрасною дружиною і мамою для нашого сина. Тесть для мене став справжнім другом по життю та опорою. Микола Петрович сказав, що його дім – мій дім і попросив не покидати його. Я погодився, бо й сам не знав як жити далі.

З того часу пройшло чотири роки, і я став шкодувати, що залишився жити з тестем. Микола Петрович дуже переживав втрату доньки і тому свою любов та через мірне піклування він тратив тільки на мене. Мій син же на той час жив та навчався в іншому місці. Тесть став контролювати моє життя, він категорично не хотів, щоб я з кимось зустрічався, а хотів, щоб я беріг пам’ять про Марічку і був вірний їй. Але ж, вибачте, я ще чоловік в розквіті сил, мені ще треба якось жити. А Марічку вже не повернеш…

У мене з’явилась жінка і я хочу жити разом з нею. В будинок тестя я її привести не можу, тож мені треба шукати інше житло. А як сказати про це Миколі Петровичу – я не знаю. Почуваюсь якимсь зрадником. У важкі часи він мене підтримав, а я хочу ось так просто покинути його на старості років. Жити з тестем і проживати своє життя в самотності – теж не варіант. Як бути?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Я сир0та і виріс я в дитячому будинку. У мене була одна мрія – бути комусь потрібним. Доля усміхнулась мені і я зустрів Марічку. Жили ми щасливо до тих пір, поки в наш дім не прийшла бiда – Марічки не стaло. Тепер я живу з тестем і не знаю, як з’їхати від нього. Почуваю себе зрaдником