Познайомились ми з Дмитром на роботі. В той час я вже була розлучена, а він у шлюбі. Спочатку товаришували, допомагали один одному, та в якийсь момент я почала помічати його неоднозначні погляди й увагу. Пам’ятаю, як він приніс моє улюблене печиво і залишив на моєму робочому місті. Коли я побачила на столі сюрприз, то була впевнена, що це він мене балує смаколиками, хоча не бачила коли він це зробив.
Цей службовий роман виріс у стосунки, а згодом Дмитро покинув сім’ю та переїхав до мене. Жили ми як одне ціле, наче так завжди й було. Я навіть не могла уявити, що так може бути, бо з першим чоловіком у нас було зовсім по іншому. Від першого чоловіка у мене була донька – підліток, яка прийняла мій вибір і не заперечувала проти мого щастя.
У нього також були дітки від першої жінки. Вони приходили до нас на вихідних, я дуже тепло до них відносилась, а вони до мене з повагою. Нажили ми й своїх двох діточок. Ці діти народились в любові. Дмитро навіть був присутній на пологах молодшої дитини.
Та невдовзі після народження молодшої дитини нас чекало лихо. Нечастий випадок. Пішов з життя люблячий тато та коханий чоловік. Життя для мене розділилося на до, та після. Ця біда згуртувала дві сім’ї. Діти Дмитра від першого шлюбу підтримували мене. Якби не вони, я не знаю, як би я все це пережила. А з моїми батьками, навпаки, трапилась непорозуміння і я втратила з ними зв’язок взагалі. Мені прикро, що ця сварка відбулася з приводу матеріальних цінностей.
У Дмитра було авто. Нічого особливого, старенький ланос. Я не хвилини не вагаючись віддала його старшому сину від першого шлюбу. І так я винна, що забрала Дмитра у його першої сім’ї. Йому було в той час десь вже двадцять років. Кермувати він вмів і права мав. Навіщо мені авто без чоловіка? Ще спогади пов’язані з ним не давали мені спокою, боляче згадувати про загибель. А син його нехай катається.
Батьки мої не розуміють цей мій вчинок. Кажуть, що краще я б його продала, мені ще двох дітей ставити на ноги. Образились, що я не раджусь в таких справах з ними. Та вони ж ніякого відношення до автівки не мали, чого тоді рахувати гроші з її продажу. Не по людські відштовхувати рідну доньку в такий тяжкий для неї час.