З дитинства я з батьками жила в місті. Мої бабуся з дідусем із села, і коли ми їздили з мамою до них у гості, я розуміла, що жити поза містом мені не хочеться.
Стосунки мої з батьками були завжди не дуже, бо характер моєї матері дуже складний. Вона завжди “пиляла” батька, через що він почав пити. Його проблеми з алкоголем погано впливали на наші стосунки та його здоров’я. Через років десять його не стало, а мати зовсім не змінилась. Вона ніяк не могла зрозуміти, що причиною смерті тата якоюсь мірою стала вона.
Сім років тому я познайомилась із хорошим хлопцем Сергієм. Він був моїм колегою на роботі, і в нас відразу склались чудові стосунки. Ми почали гуляти разом, часто бачитись, а згодом і зустрічатись. За рік я познайомила його зі своєю мамою, і, на диво, в його присутності поводилась адекватно.
Сергій виявився порядним та приємним хлопцем, жив з батьками в селі, але винаймав тут вже місяць квартиру, бо їздити щодня додому було дуже незручно та дорого. Через якийсь час ми із моїм коханим почали жити разом. І за пів року він запропонував мені одружитись, і я з радістю погодилась.
Моєму здивуванню не було меж, коли я дізналась, що Сергій планує переїжджати жити в село разом зі мною. Там у нього є свій будинок, неподалік його батьків. Спочатку я дуже опиралась, але чого не зробиш заради коханого? Через якийсь час я призвичаїлась до життя в селі: ходила на город, доглядала за тваринами, поки Сергій із батьком працювали на їхній фермі.
Та за якийсь час я все ж зрозуміла, що просто не можу так — мені потрібні прогулянки, зустрічі з друзями, робота в офісі, яка мені так подобалась. Тоді я попрохала в чоловіка зрозуміти мене, і переїхати назад до міста. Він довго вагався, але згодом все ж вирішив погодитись.
На той час я дуже рідко спілкувалась зі своєю мамою, бо весь час була зайнята роботою та хатніми справами. Я з нею зідзвонилась, розповіла їй про свою ситуацію, і вона сказала, що на її поверсі продається квартира сусідки Марини, яка поїхала жити в Італію. Ми із Сергієм вирішили купити ту квартиру, швидко, до того ж не дуже дорого. Мені здавалось, що мама трохи переосмислила свій характер, але дарма…
Спочатку вона була рада нашому переїзду, добре з нами спілкувалась, а потім за кілька місяців почала чіплятись до нас, наче ми якісь набридливі сусіди, які шумлять вночі та роблять ремонт зранку в неділю. То їй не подобалось, що я не приходжу до неї, то привіталась “не так”, то вчепиться до Сергія, бо, бачиш, він “не хоче їй допомогти встановити нову шафу”.
Дуже вона до нас чіплялась, мовляв, я вам квартиру знайшла, а ви мені так дякуєте. Таке враження, що ми не власники квартири, а просто винаймаємо її в моєї матері.
За місяць ми просто зібрали речі, і повернулись жити в село, а в ту квартиру, де жили, ми поселили квартирантів, нічого не сказавши мамі. Не можу я жити з нею в одному під’їзді, і нічого не можу з цим зробити.
