Я одружена за чоловіком моєї мрії, він любить мене просто за те, що я є. Ніколи не ображає, завжди підтримує і не змушує робити те, чого я не люблю робити. А я ненавиджу багато речей, що входять до «обов’язків жінки». Наприклад мити посуд, прасувати речі або готувати. Ми з чоловіком працюємо і можемо собі дозволити замовити їжу з ресторану або купити посудомийну машину, але моїм подругам все не йметься, і кожну нашу зустріч я слухаю лише монологи про «що ти за дружина, ти маєш бути під чоловіком, а не поряд з ним» і т.д.
Я кожен раз це слухала і мовчала, але ніяк не могла зрозуміти чому вони так вчепилися до мене? Інколи я навіть думала може і дійсно я повинна мити посуд, готувати сніданки та вечері чоловіку, прати, прасувати, прибирати, але коли мені жити? Та потім я зрозуміла, що я нічого нікому не повинна, адже моєму чоловіку все подобається, він не скаржиться, та і мені комфортно жити так, як ми живем. Тоді чому я маю прогинатися під думку якихось жінок, які не працюють, сидять вдома та глядять дітей. Їм ж і зайнятись більше немає чим окрім як їсти готувати та мене вчити життю.
На наступний раз коли вони мені починали казати те саме я просто встала і висказала все, що думаю. Так я і залишилась без подруг, вони мене не зрозуміли, а просто назвали поганими словами і все. Та мені стало жити якось легше, спокійніше, тепер я вільна від їхньої думки і живу лише для себе, а ці змії нехай далі розповідають іншим як потрібно, а як ні. Зате в мене шлюб, де багато любові й взаєморозуміння, а не просто «обов’язок» жити з чоловіком, який приносить гроші в хату, а я маю бути домогосподаркою. Звичайно ж я не маю нічого проти таких союзів, але до тих пір поки мене не починають поливати брудом за те, як живу я.