Так, мабуть, розпорядилась доля, що я у своєму житті не пізнав батьківської любові. Відносини з моїми батьками ніколи не можна назвати було теплими. Вже з раннього дитинства я був самотнім, тато з мамою поїхали працювати за кордон, тож мене виховувала бабуся. Коли мені було 15, то бабусі не стало і мене забрав жити до себе дядько. Звичайно ж, що мені хотілося, щоб мої батьки були поряд і тому, мабуть, найбільшою моєю мрією була велика і дружня сім’я.
При виборі супутниці на все життя я найбільше звертав свою увагу на те, щоб дівчина була з благополучної та дружньої родини, щоб вона уміла цінувати затишок у своєму будинку і берегла створену гармонію в ньому. Коли мені довелось зустріти свою майбутню дружину, то я був дуже радий, що вона з добропорядної й забезпеченої родини. Робило щасливим мене й те, що вся рідня Христини була мені рада і відразу мене полюбила.
Я, своєю чергою, намагався сподобатись рідним дружини, був з усіма ввічливим і ніколи ні в чому їм не відмовляв, бо вирішив для себе, що вони тепер також моя сім’я. Завжди запрошував всіх в гості до нашого з дружиною будинку і також не забував підтримувати спілкування через телефон та соціальні мережі. Рідні Христини звали нас в гості на свята, ми завжди приймали ці запрошення. Тоді я встиг відчути себе частиною цієї великої та дружньої родини.
Як на мене, більше з усіх ми знайшли спільну мову з дідусем Христини, а з її братом то ми взагалі стали друзями. Вони завжди обіймали мене при зустрічі та хотіли чимось допомогти, коли порадою, а коли й ділом.
Через те, що у моєму житті не було нічого схожого на це, навіть краплі схожості, то ці люди і їхнє відношення до мене стало багато для мене значити. Вони дали те, чого мені так не вистачало – це відчуття якогось родинного тепла, затишку і підтримки. Відчуття, що ти не один в цьому світі. Але згодом брат Христини почав уникати мене, не відповідав на телефон, коли я телефонував, а потім показував всім своїм видом, що йому не цікаво зі мною, відповідав на мої запитання коротко та сухо.
Дідусь Христини наче й непогано відноситься до мене, але завжди ставить якісь незрозумілі задачі, то хоче, щоб я йому знайшов рідкісний сорт яблуні й посадив, то, щоб годівнички для птахів поробив. А у мене ж робота, я не встигаю виконати все це і дід на мене ображається. І ось проживши в шлюбі з Христиною десь рік, мені стало зрозуміло, що не все так гладко.
Я довго думав над всім цим і дай, думаю, спитаю у дружини про ставлення її родичів до мене. А вона мені з опущеними очима каже, що вони мене «не дуже люблять».
Як виявилося, батьки мріяли віддати Христину заміж за іншого чоловіка, з такої ж заможної родини як і вона сама. Тож для батьків було ударом заміжжя доньки зі мною. А брат дружини, за її словами, ніколи мене своїм другом і не вважав, а спілкувався зі мною з ввічливості. Один дідусь прийняв мене добре, але теж розповідав всім, що я нічого не вмію робити.
І ось на тобі, полюбив їх і душу людям відкрив, а все одно залишився для них чужим. Найобразливіше було почути те, що родичі часто звуть Христину в гості й просять її, щоб вона приходила без мене. Тепер я не уявляю як мені надалі з ними спілкуватись і зустрічатись, якщо я знаю, що вони цього не хочуть.
