Сусідка у нас – багатодіна мама. Зараз вагітна вшосте. І все б нічого, це її вибір, але всім вже давно набридла її хамовита поведінка. На початку це виглядало досить типово – просила хліба чи макаронів, бо у самої зараз немає, а діти їсти хочуть. Потім вимоги стали рости.
Я завжди радо ділилась з нею продуктами, і не тільки тим, що вона просила. Інколи сама купляла упаковку пельмень і заносила просто так. Але одного разу багатодітна мама мені заявила:
— Знаєш, ти нам більше нічого не купляй, поки всього є досить. Давай краще грошима допоможи.
Я була настільки шокована, що навіть не одразу знайшла, що відповісти. Але потім все ж додала:
— Вже точно нічого купляти не буду, бо грошей не вистачає і для себе.
Але сусідка не відступала, почала згадувати як я одягаю своїх дітей і що кожного року відпочиваємо на морі. І звинуватила в тому, що не хочу допомогти її маленьким дітям.
Від тієї розмови я ще довго відходила. Було морально дуже важко. Звичайно, я не чекала від неї нічого взамін, але ж бачила, що людина просто знахабніла і користується довірою інших.
А одного разу зустрілась у дворі з сусідкою, яка жила на одній сходовій клітці з цією вимагачкою. Вона мені розповіла дуже багато нового:
—Поліна росла разом з моєю дочкою, був момент, коли всі їх вважали подругами. Але коли моя дочка раділа, бо закінчила школу з золотою медаллю, Полінка тішилась черговим кавалером. Дочка вступила до юридичного, а Поліна завагітніла і заміж вийшла. І все б нічого, хлопчина був з пристойної сім’ї. Але їй завжди хотілось, щоб за нею табунами бігали шанувальники, спокійне сімейне життя не для Поліни.
Чоловік цього терпіти не став. Наступні діти народжувались від нових кавалерів. У кожної дитини інший тато.
Як в матері-одиначки, соціальна допомога в Поліни пристойна. На широку ногу не житимеш, але і з голоду не помреш. Щоб забезпечити дітям нормальне харчування, то цілком вистачить. Її випрошування не від бідності. Це просто людина так призвичаїлась жити за рахунок інших і нічого змінювати не хоче.
Довго я обдумувала слова літньої сусідки і вирішила дати Поліні останній шанс. В наш офіс шукали ще одну прибиральницю. Я запропонувала Поліні поговорити з начальством і допомогти їй у працевлаштуванні. А вона тільки розсміялась. Сказала, що їй працювати не потрібно, бо добрі люди їй і так допоможуть.
З цього моменту наші з нею шляхи розійшлись повністю. Я твердо вирішила нічим більше їй не допомагати. А невдовзі дізналась, що Поліна переїхала. Як виявилось, до нового кавалера. Всі в дворі навіть зітхнули з полегшенням. Тепер от думаємо, чи надовго Поліна там затримається?
