Відвідати Японію було моєю маленькою мрією. Я плекала її понад 8 років. Щойно у мене з’явилася можливість, – я придбала квитки та відправилася у довгоочікувану подорож. Перед тим, звичайно, багато вивчала їхню культуру, звичаї та манери, аби не здатися комусь грубою та неввічливою.
На одному з сайтів прочитала, що японці дуже приязно ставляться до тих, хто хоча б намагається розмовляти їхньою мовою. Вони самі розуміють, що японська дуже складна для іноземців, тому за будь-яку спробу тішаться. Отож, приблизно за три місці, я кожного дня вивчала елементарні слова та фрази японською. Наприклад, такі як, «Дякую», «Вибачте», «Як пройти до…», «Скільки коштує проїзд» тощо. Найскладніше було вивчати правильно вимовляти звуки, адже якщо поставити наголос чи тон не так, можна сказати зовсім інше слова, іноді й образливе.
Потреба у японській проявила себе вже у першу годину перебувати у Токіо. Вивіски повсюди були їхньою мовою, без дубляжу на англійську! Довелося підходити до людей та намагатися випитати потрібну інформацію. Я підійшла до симпатичної японки і ламано попросила підказати, як пройти до найближчої станції метро. Та подивилася на мене, побачивши іноземку (ну погодьтеся європейська людина мало схожа на місцевого жителя Японії), аж хлопнула в долоні.
Після того дівчина перейшла на англійську. Сказала, що приємно вражена, що я звернулася до неї японською, а не як зазвичай роблять туристи. Я навіть гордилася сама собою за такий, здається, незначний вчинок. Ось так, іноді варто приділити увагу і таким дрібницям.
P.S. З японкою ми подружилися і провели разом весь мій відпуск.
