Я завжди дотримувався досить простих правил: дбай про себе, люби, в першу чергу, себе і завжди йди перший від жінки, і така схема працювала завжди та з усіма.
Ще змалку мене тато навчив бути сильним, незалежним, впевненим у собі і завжди керуватись розумом, а не серцем. І я завжди прислухався до його порад. Я зустрічався з красивими, доглянутими, впевненими у собі, а інколи й не бідними, дівчатами, які готові були заради мене на все.
Вперше я одружився у 25 років і обрав для себе жінку, яка була старша за мене на 10 років. Звісно ж вона мені подобалась, але головне – у неї був власний бізнес і хороший рахунок у банку. Я прожив з нею майже 3 роки – можна сказати щасливо.
Але симпатія пройшла, дружина стала помітно старіти, почались проблеми у бізнесі і я вже не дуже міг «жити на широку ногу». Мене це точно не влаштовувало і я пішов.
Після цього у мене було безліч бурхливих романів – одні тривали місяцями, а інші закінчувались за декілька тижнів. Я, навіть, почав практикувати «одноразові» побачення – подобалось те, що у мене не було зобов’язань.
Чому я так подобався жінкам? Не знаю. Мабуть, я таки досить симпатичний, впевнений у собі та завжди вмів сказати жінці те, що вона хотіла почути. Дівчата самі знаходили мене і я навіть не прикладав максимум зусиль. І коли мені виповнилось 30 я вирішив, що саме час знову одружитись – дещо набридло постійно гуляти та відпочинок з друзями й захотілось стабільності.
Тут я зустрів її. Моя майбутня дружина підкорила мене своєю простотою, стриманістю і щирістю. Вона була справді приваблива, але не усвідомлювала наскільки – у ній не було пихи та цинізму.
Вона влаштувалась на роботу головним маркетологом у компанію, де працював я. Марія, а саме так її звали, була досить розумною та успішною у своїй справі.
І тут я сам, чи не вперше, почав проявляти ініціативу: кликав на побачення, дарував квіти, ходив з Марією до ресторану. Я почав закохуватись.
За декілька місяців ми настільки зблизились, що вирішили жити разом. Я переїхав до її оселі – у неї була власна квартира у центрі міста.
Наші стосунки складались якнайкраще – Марія просто зачарувала мене. З нею було легко, просто і не потрібно завжди перейматись, як ти виглядаєш. Я переконаний, що зможу піти як тільки прийде час. Та й батькові моя Маша дуже сподобалась.
Мене все влаштовувало, але поступово я почав помічати, що стаю аж занадто сімейним: після роботи поспішав додому, готував романтичну вечерю, всі вихідні проводив з Марією і відмовлявся від посиденьок з друзями. Я став тим, ким ніколи не хотів бути – сім’янином.
Йшли роки, але я був певен – от-от настане момент «втечі». Я залишу свою дружину і знов піду у вільне плавання. Обіцяв собі, що 3-тя річниця подружнього життя буде останньою. Але далі пішла 5-та, потім 7-ма. Моя система дала збій – я не хотів йти. Я розумів, що з Марією мені справді добре і комфортно. І я зрозумів, що справжні та щирі почуття набагато краще, ніж постійний пошук партнера. Я зрозумів – я хочу прожити з дружиною все життя і вже готовий до народження дітей.
Але, нарешті зупинившись на одній жінці, я все втратив. Я почав помічати за Марією дивні зміни – вона частіше почала затримуватись на роботі, більше часу проводити з подругами та ще більше доглядати за своєю зовнішністю. І, враховуючи мій досвід, я зрозумів – щось йде не так.
Я не хотів сваритись і тому робив вигляд, що нічого не помічаю. І так я жив до того дня, коли дружина сказала, що йде від мене. З її слів – шлюб вже себе вичерпав, у нас немає спільних тем для розмов і нам варто розійтись.
Я не повірив у це. Ось він – бумеранг. Вона вчинила зі мною так, як я робив з усіма своїми жінками – вона просто покинула мене та розбила моє серце. І я, такий собі ловелас, став жертвою кохання.