Вранці я відвіз доньку до школи, заїхав дізнатися як йдуть справи у нашій кав’ярні й повернувшись додому, вирішив перебрати машину, бо щось там постукувало. Пововтузився з нею майже до вечора, нарешті все поремонтував. Глянув на годинника, ще встигав щось перехопити й час було забирати доньку зі школи. Не те щоб вона була маленька і не доїхала сама, але ми жили на окраїні міста і так мені було спокійніше, та і донька не була проти, щоб батько відвозив та забирав зі школи.
Зайшовши у дім, почав гукати дружину, але її ніде не було. Піднявся на другий поверх і почув шум у гардеробній, заглянув, а там дружина трамбує свої шуби та взуття у коробки.
– Ти знову хочеш віддати старий одяг на благодійність? Ми ж цю шубу наче тільки недавно купували, вже набридла?
– Ні, – рішуче зітхнула дружина. – Я від тебе йду!
– Чому? – лише й міг запитати я
– Розумієш, з тобою нудно жити. Весь час одне й те саме, ніяких несподіванок, відпочинок двічі на рік, сімейні свята. Нудно це все. Хочу пожити сама для себе у своє задоволення!
– Ти при своєму розумі? Чого ж тобі бракує? Всі забаганки я виконую, необхідне купую, у тебе вдосталь одягу, прикрас, машина власна. Як це для себе пожити? У нас донька ти пам’ятаєш про неї взагалі?
– Про це теж хотіла поговорити, думаю, що їй з тобою буде краще, а ми з нею зможемо бачитися вихідними чи раз на місця. Все одно ти нею займаєшся весь час, у вас там розваги якісь спільні.
– Так ми ж тебе постійно кличемо і в парк, і в похід, і на її виступи. Але тобі до перукаря, то у спа.
– От бачиш ти, як звичайно, прискіпуєшся до мене. Все тобі завжди не так, тільки й знаєш, що дорікати мене.
– Ти застала мене зненацька своїм рішенням. Я ніяк не збагну, куди ще більше жити у своє задоволення. Ти ж ні до бізнесу нашого не заглядаєш, ні до дитини, ні на кухню. Відверто кажучи, я всім займаюсь, а ти тільки й живеш своїм життям. У тебе ж зі справ лише походи по магазинах, салонах краси та зустрічі з подругами.
Я не став більше слухати, що дружина мені говорить. Якось автоматично пішов лаштувати собі бутерброд і думав, що скажу доньці.
І тут я спіймав себе на думці, що мене турбує як інформацію сприйме дитина, наскільки це її травмує, але у мене було ані суму, ані гніву. Я навіть якесь полегшення відчув.
Мені ще до одруження говорили родичі, що обрав я собі дуже капризну та вередливу дівчину. Та мені було байдуже, у нас було шалене кохання, романтичні подорожі та вечірки. Все скінчилося, як тільки народилася донька. Я був дуже радий, що вона у нас з’явилася, але от дружина геть змінилася. Дитина її зовсім не цікавила, вона нею не займалася, до мене їй теж байдуже стало. Тому уже 8 років, як бізнес, будинок та дитина були на мені. І мені таке життя подобалося. Дружина уже кілька років була як чужа людина, мабуть, тому, зараз я нічого й не відчув. Я навіть не запитав куди вона йде, чи є їй де жити, чи є у неї коханець. Чим більше я про це думав, тим більше шкодував, що сталося це так пізно.
Я дожував бутерброд, попросив дружину, покласти ключ під килимок, коли вона піде і поїхав за донькою до школи. Мене дуже бентежило, як вона прийме новину, але вона добре трималася. Засмутилася звісно трохи, але менше, ніж очікував. Якийсь час ми їхали мовчки, я думав, що зготувати на вечерю та чим таким зайнятися, щоб пом’якшити дитині удар він того, що мати її кинула. Чи могло щось пом’якшити цей удар взагалі? Мої думки перервала донька, яка запропонувала нам завести собачку, адже мама цього не дозволяла, а тепер можна. І тут я зрозумів, що все буде добре і разом ми справимося.
