З Ірою ми знайомі вже давно, близько десяти років. У нас багато спільних друзів, частенько ми зустрічались на корпоративах, нарадах, лекціях, але вирішальною у нашій спільній долі став її перехід у наш офіс. Ми почали частіше бачитись, разом виходити на каву на перервах, спілкуватись наодинці не тільки про робоче, але й про особисте.
Мене звати Максим, мені 42 роки. Я вже 4 роки вд1вець. У мене семирічна донечка Настуся, з якою ми живемо удвох. Перші два роки після втрати дружини я взагалі навіть думати не міг про іншу жінку. Я дуже сильно її кохав. Але все-таки, я вважаю, що чоловіки непридатні до того, щоб жити самі. Тим паче, щоб одному виховувати дитину. Тому я задумався про те, щоб знайти людину, яка стане мені підтримкою, опорою, допомогою і матір’ю моїй донечці. Та й зрештою, я б хотів і ще діток.
До того, як я почав проводити час з Іриною, я вже, правду кажучи, встиг р0зчаруватися у прекрасній половині людства, бо ніяк мені не траплялась та, яка була б хоч наближено схожа до образу у моїй уяві. Одразу скажу, що, враховуючи всі обставини, в яких я був і є зараз, я не ставлю занадто високу планку і вже давно не будую ідеальної картинки. Я знаю, що таких не буває. Знаю, що к0нфлікти, неп0р0зуміння, р0зходження в думках і поглядах все одно буде.
А потім мені трапилась вона. Завдяки Ірині у мене знову з’явилась надія, що можливо я все-таки зможу віднайти жінку, яка стане мені вірною супутницею на все життя. І я боявся зізнатись в цьому самому собі, але в мене було величезне бажання віднайти таку особу саме в Ірі.
Розповім вам про неї. Їй 38 і вона тричі р0злучена. Вона наважувалась розповісти мені про це цілий рік. Коли я почув цю інформацію, то неабияк р0зхвилювався. Зазвичай, люди з таким минулим мають дуже багато сkелетів у шафі своєї особистості. А я, скажу вам відверто, вже занадто старий, щоб зв’язувати себе nутами психологічних пр0блем і травм іншої людини. Можливо, це звучить досить ег0їстично, але така правда.
Але, визнаю, що нічого такого за весь час нашого спілкування я в ній не помічав. Крім того, коли вона поступово почала розповідати мені про свої к0лишні стосунки, я зрозумів, що їй просто траплялись не ті чоловіки – tирани, диktатори, ман1пyлятори. Я ж себе таким не вважав, тому навіть почав допускати улесливу думку про те, що їй зі мною дуже пощастило.
Я готувався до цього дуже довго, обдумував своє рішення вкрай часто і прискіпливо. І все-таки вирішив. Вирішив у день другої річниці наших недружніх зустрічей, наших побачень запропонувати їй жити разом. Одразу скажу, заміжжя не пропонував. Поки що. Хоча не виключав такого у майбутньому. Мені вже, знаєте, давно не до пафосу і гучних вечірок. Крім того, для мене головним було те, як вона проявить себе у побуті і як побудує стосунки з моєю донею.
Місяць тому я допоміг Ірі перевезти всі свої речі до нас. Вже з перших днів спільного життя я помітив, що моя нова жінка проводить майже весь вільний час за телефонними розмовами з мамою й у прийнятті будь-яких рішень спирається саме на її підказки та вказівки. Спочатку я списував усе на міцний емоційний зв’язок. Але коли її мама почала надзвонювати мені й розповідати, що я повинен робити вдома, скільки заробляти грошей та, увага, обмежити Іринку від своєї надміру активної та набриgливої дитини, мій терпець луснув. У перший же вихідний, я спакував усі Ірині речі й перевіз на квартиру, де вона жила раніше.
І тоді ж я зрозумів, хто у її попередніх стосунках був tираном, диktатором і ман1nулятором.
