У мене ще з університетських років було двоє друзів, Микола та Василь, ми з ними у вогонь, і в воду. Ніколи б тоді не подумав, що може статись таке з нашою дружбою.
Ще тоді, в студентські часи Микола зустрічався з одною дівчиною, Іриною. Вони були гарною парою і цілком підходили один одному. До речі, у нас ніколи не було суперечок на рахунок дівчат, адже кожному подобався інший тип, та й зазіхати на дівчину найкращого друга – зась.
Ми з Василем також зустрічалися з дівчатами, але ці стосунки були не довгими. Часто всі разом з Миколою та Іриною відпочивали, ходили в клуб та кафе. Дівчина цілком влилась у наш чоловічий колектив і стала своєю. Жартома, постійно планували, як гулятимемо на весілля Миколи та Ірини, казали йому, що більше такої ідеальної дружини не знайде ніде. Та вони не поспішали.
Якось після однієї вечірки пара дуже посварилась, й Ірина прийшла до мене за порадою. Казала, що Микола став дуже ревнивим і це починає переходити усі межі. Щоб розслабитись і поговорити по душах взяли вино. Так за енним келихом щось найшло на нас, появилась якась симпатія, якій ми не могли противитись. Тоді все і сталось, мені було так стидно за це, я зрадив найкращого друга з його коханою.
Тільки на ранок ми зрозуміли, яку помилку зробили та що накоїли. Приховувати це від Миколи я б не зміг, але й зізнатись у всьому було важко. Ірина переконувала мене мовчати, просила забути цю ніч, але я вагався. Ніколи ще не був у подібній ситуації й почував себе дуже гидко. Вирішив, не спішити з зізнаннями та пустити все по течії.
Дивно, але після цього я все частіше почав думати про Ірину. Було враження, ніби вона зачарувала мене, адже я закохувався як хлопчисько. Старався противитися цьому, але знову під час однієї зустрічі дівчина призналась, що також закохується в мене і нічого з цим зробити не може.
Часто ми таємно зустрічались і проводили разом час. Якось, я не зміг більше брехати другові та все розповів, нічого не приховував. Сподівався, Микола зрозуміє мене і зможе пробачити. Але таким друга я ще ніколи не бачив, стільки люті та розчарування в його очах було. Спочатку він мовчав, не міг сказати ні слова, тоді закричав і вигнав мене, а в кінці додав, що я, найближча його людина і так вдарив його ножем в спину своєю зрадою. Я тоді хотів крізь землю провалитись, так стидно було за свої дії.
З одного боку мені легше стало, що я розповів всю правду, а з іншого – боліла душа через втрату найкращого друга. А з Іриною наші стосунки продовжувались, та й з Василем я час від часу спілкувався, він розповідав про Миколу та цікавився нашим життям.
А у нас з Іриною все було чудово, ну принаймні перший час. Згодом, коли ми вже з’їхались, почались сварки та скандали. Тоді я вже почав шкодувати, що зв’язався з нею, так мені це надоїло. Жодного щастя не відчував, лише постійну роздратованість.
Одного дня, коли я повертався з роботи, побачив на стоянці знайому машину – вона належала Миколі. Був здивований її тут побачити, але сумнівався, чи це дійсно друг, чи я щось переплутав. Прийшовши додому, переконався цілком – це був він, і зрозумів це зі звуків, що лунали зі спальні. Я повірити не міг, що таке можливо. Іронія долі – бумеранг повернувся до мене. Я швидко вийшов з квартири, навіть не подавши знак, що там був.
В цей же вечір розійшовся з Іриною, правду кажуть, людина з тобою зроджувала, обов’язково й тобі зрадить. Від Василя знав, що Микола її також назад не прийняв. Тоді в мене зажевріла надія помиритись з другом, адже причина сварки сама собою зникла.
Зателефонував йому і вирішив поговорити, на диво він не поклав одразу слухавку, а вислухав мене. сказав, що дійсно вже пора миритись і більше ніколи через якусь жінку не сваритись. Адже наша чоловіча дружба не повинна руйнуватись через якісь хвилинні задоволення.
