Десь чотири роки тому я зустрів Олену. Ми тоді були ще досить юні, обоє студенти. Вона приїхала на навчання з маленького села нашої області.
З Оленою ми познайомилися в бібліотеці нашого вишу, зав’язалася розмова і в той же день я запросив її на побачення. Ми стали зустрічатися.
Моя дівчина викликала у всіх хлопців захоплення, а у дівчат заздрість. Вона була дійсно дуже гарною, у неї була тендітна талія і довге світле волосся.
Олена жила в гуртожитку, а я – на орендованій квартирі, яку оплачували мені батьки. Десь через пів року після нашої першої зустрічі я запропонував їй переїхати до мене, на що вона погодилась.
Жити з Оленою мені подобалось, у квартирі стало затишно і пахло борщем, а на душі у мене було відчуття щастя.
Вечори проводили ми тільки вдвох і так добре було, що мені не треба було нікуди бігти, бо кохана була поруч. Ми насолоджувались один одним. Так пройшов ще один рік.
Мої батьки знали, що я живу з дівчиною. Вони почали часто запитувати в мене, коли ж я вже одружуся з нею, бо їм так хотілося внуків.
Тоді мене стали навідувати думки про одруження. Ми з Оленою кохали один одного, жили вже давно разом і тому я наважився зробити їй пропозицію. На її день народження я подарував Олені каблучку і зробив пропозицію. Вона сказала мені «так».
Яке це тоді для мене було велике щастя! Я відразу подзвонив своїм батькам, розказав їм новину, потім розказав всім своїм друзям і знайомим, всі за нас дуже раділи.
Ми з Оленою стали планувати наше весілля. Я відразу сказав їй, що великого весілля гуляти ми не будемо, а тільки розпишемося в РАЦСі, через те, що грошей на весілля мені заробити ще не вдалось, а у батьків просити не зручно, вони й так оплачуть оренду нашої квартири. На що Олена мені відповіла: «я хочу спочатку закінчити університет, а потім вже зіграти весілля».
Ну я відразу трохи засмутився, а потім погодився. Нехай буде так, як вона хоче, я не маю права когось змушувати, тож почекаю скільки потрібно. Тим паче, за ці пів року, матиму можливість заробити коштів на наше весілля.
А згодом, коли навчальний рік добіг кінця, Олена отримала омріяний диплом. Вона сказала мені, що їй треба з’їздити додому за документами, які їй потрібні для того, щоб влаштуватися на роботу. Також сказала, що швидко повернеться і щоб я на неї чекав.
Але до мене Олена тоді не повернулась. Не приїхала вона і наступного дня. І ще наступного… Речі свої вона забрала ще раніше, та їх, як виявилося, у неї було не так і багато.
Тоді я почав телефонувати їй, вона не відповідала, а ввечері написала мені повідомлення. Мені не вірилось, але там було написане таке: «я не вийду за тебе заміж. І більше не приїду».
Всі наступні дні я ходив сам не свій і все думав про Олену. Мені хотілося вірите в те, що це жарт і вона зараз з’явиться в нашій квартирі. Лежав один у великому ліжку і не міг заснути. Як вона могла?
Думав я і про батьків. Як їм повідомити про те, що сталося. Думав і про друзів, які так за мене раділи та все чекали, коли ми з ними відсвяткуємо моє весілля.
Коли мої мама з татом дізналися, що моя наречена зникла – вони розгубилися. Мама потім вже мені сказала, що, мабуть, Олені було вигідно жити зі мною, адже у мене була квартира, а тепер вже навчання закінчилось і потреба в житлі відпала. Тож вона й залишила мене.
А я щиро її кохав і хотів прожити з нею все своє життя і навіть ніколи не думав, що в Олени можуть бути корисливі мотиви.
Думки про цю ситуацію мучають мене… то може Олена зустріла чи покохала кого? Ну не могла ж вона жити зі мною стільки часу просто заради житла?
