Скажу вам відверто, що ну дуже люблю подорожувати. Це такий собі взаємообмін культурними цінностями, звичаями, традиціями. Я обожнюю це відчуття, коли складаєш сумку і засинаєш у передчутті пригод і чогось нового.
Цього літа ми з чоловіком вирішили поїхати в екзотичну країну. Та якось фінансово не складалось, і ситуація така, що їхати далеко – то трішки страшно і некомфортно. Зібрались ми і купили путівку в Грузію аж на два тижні з дорогою. Задоволена безмежно. Збиралась довго, навіть вивчала культуру грузинів. Знаю, що то народ привітний, співочий, щирий. Полетіли.
Приїхали до квартири в 12 ранку. Вирішили орендувати житло, а не оселятись в готелі. Так нам комфортніше. Погода прекрасна, хоча в прогнозі передавали дощі і сильний вітер. А тут сонечко, і температура гарна, якраз для прогулянок: ні холодно, ні жарко.
Пішли ми в ресторан. Пообідали дуже смачно, ось і підсів до нас один грузин. Почали спілкуватись. Він, до речі, трошки українською навіть розмовляв. Казав, що мріє спробувати нашого борщу. Ми запросили його ввечері у гості.
Я змогла усі інгредієнти знайти і хай без сала, проте борщ вдався славний. Ираклі прийшов вчасно. Бачили б ви його захват, коли він побачив миску з борщем. До того ж почастував нас справжнім грузинським вином, бо його батько – власник великих виноградників.
Вечір пройшов чудово. Тепер маємо нового друга. І не побоюсь сказати, що поріднив нас справжній український борщ.
