Мій домашній пес – англійський бульдог. Його звуть Бремен. Він вже живе з нашою родиною понад п’ять років. Він прекрасний друг і відмінний охоронець будинку.
Одного разу до нашого дому прийшов листоноша, який приніс чергову посилку сусідці. Бремен довго гострив зуби і гавкав на непроханого гостя. А ось ще була одна історія. Колись у сусідів ввімкнулася сигналізація, приїхала охорона. Бремен так гавкав на весь дім, ніби просячись бути разом там, щоб допомагати службовцям.
Загалом собака – дуже хороший. Він любить винюхувати кожен куток. Якось ми з ним пішли на прогулянку до місцевого парку. Бачу, що Бремен побіг до найближчого дерева. Довго щось винюхував, порпав у кущах. І тут собака витягує якесь невідоме створіння.
Ми довго з дочкою не могли зрозуміти, що це таке. Виявилось, Бремен знайшов покинутого хом’ячка. Малий лежав у траві і пирскав, аж тут собака заметушився.
Ми принесли Боба додому – так назвали ми нашого нового друга. Бремен практично від нього не відходив, виляв хвостом і радісно погавкував. Собака захистив і водночас знайшов собі маленького друга.
Щоранку Боб крутився у своїй клітці, їв корм і рухав великими щоками. Бремен прокидався раніше за всіх, підходив до миски, брав корм і зразу ж до хом’яка.
Міг ось так просидіти цілий день біля клітки, класти голову на лапи, дивитись безкінечно, як Боб наминає чергові ласощі. Ми дуже любили спостерігати за цією картиною. Здавалося, що Бремен, дивлячись на Боба, ніби щось промовляє.
«Ей, Боб, мені б так у клітці намотувати кола і ляскати за щоками. Все, що у мене є, – це миска, поводок для прогулянок», – ніби блимав очима Бремен.
«Бремен, ти можеш вільно бігати парком, відбирати кісточки, дражнити інших собак, а я малий і крихітний, мені більше нічого не залишається, як приносити усміх людям», – наче неквапливо відповідав Боб.
Цікава дружба тварин. Здається, що представники різних видів ніколи не знайдуть спільної мови, однак це зовсім не так. Часто люди не можуть краще порозумітися за тварин. Дивна штука життя.
