Хочеться Вам розказати історію про своє хобі і як місцеві «главарі» хотіли залишити мене без нічого.
Є у мене маленька дача в одному селі, й на городі я вирив ставок. Ну мрія у мене була така все життя – розводити вдома в себе рибу, а влітку занурюватися у воду й рятуватися від спеки, оскільки річки поряд не було.
Я навіть й дачу вибрав з болотом на городі, щоб можна було здійснити свій задум зі ставком.
Коли ставок був готовий, то ми з моїм сином поїхали в обласний центр і привезли малька риби в бідонах, щоб її розвести по більше. Там були карасі, лини, соми й навіть раки. Для рибака – це просто мрія, мати такий скарб в особистій водоймі.
На дачу я мав змогу приїжджати тільки на вихідних, через те, що у мене була робота в місті. Й коли приїжджав, то відразу біг ловити рибу. Й згодом став помічати, що її дуже мало в ставку й не міг зрозуміти чому.
Стою я значить з вудочкою й підходить до мене зі сторони городу один чоловік й каже: «мужик, ти на вихідних сюди рибалити не приходь, бо господар може приїхати. А в будні тут у нас черга, та й риби вже мало залишилось. Тож їхав би ти звідси!».
У мене тоді й дар речі пропав. В сутички з місцевими влізати мені не хотілось, а високий паркан з колючим дротом навколо ставка я все-таки поставив.
