Як наш дід свідком став

Іноді анекдоти у нашому житті на порожньому місці трапляються. Навіть не треба шукати історії, щоб їх скласти. Я кожного разу коли чую жарт, можу пригадати схожий випадок у житті.

От мама нещодавно розповідала. Село у нас велике. Поклали нові зупинки гарні. З антивандального скла. Прозорі такі, як дизайнерські.

Ось одного дня з’являється новина, що шукають свідків. Хтось повністю розтрощив усю задню скляну панель. Навіть винагороду пообіцяли доволі велику, якщо хто ім’я хоча б назве, кого допитувати. Ми посміялись з цього звісно. А от дідо й розповів.

Каже, що бачив хто це зробив, та піти здавати не хоче. Бо це дуже неприємна ситуація. Усе випадково сталося.

Каже дід, що вийшов з роботи. А він сторожем на одній базі працював. Повертався уже додому. Ще не темно було, бо вже літо скоро, але повечоріло.

От каже і бачить. Виходить зі школи завгосп. Уже трішки захмілівший. Проте, іде собі нормально, нікого не чіпає, не падає та не хитається. Додому, мабуть, прямує. У школі вікна ставили, от він через це й затримався. Контролював усе.

Люди уже на останній автобус усі посідали, тож на зупинці нікого не було, тільки дід йшов неподалік. Через дорогу.

Нічого не підозрюючи поглянув у сторону зупинки. А завгосп так прямо як йшов так і не звертаючи пішов прямісінько у скло. Коліном махнув і усе скло павутинкою вкрилось і одразу ж посипалось.

Дід підбіг одразу спитати чи все гаразд, ледве стримуючи сміх. Бо ситуація направду кумедна. Він на одній нозі поскакав. Коліно на іншій потер. Сказав, що все добре і одразу ж погнав додому, оглядаючись.

Поки дід це нам розказував, ми заливались сльозами від сміху. Це ж треба на такий випадок натрапити. Жаль, звісно, людину видавати. Він ж не спеціально. Хоча й винагороду втратити шкода.

Ну всі й домовились, що про цей випадок забудуть і не розкажуть геть нікому. Та тепер, коли зустрічаємо завгоспа на вулиці ледь стримуємо сміх. Перед очима постійно картина як він лупить коліном у ту зупинку. І вона, як у мультику іноді показують, розлітається на дрібні друзочки.

Цікаво, це точно ніхто більше не бачив? Бо якщо його і так здадуть, то шкода втратити можливість підзаробити.

От така то байка з життя.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Як наш дід свідком став