Як наш дід свідком став

Іноді анекдоти у нашому житті на порожньому місці трапляються. Навіть не треба шукати історії, щоб їх скласти. Я кожного разу коли чую жарт, можу пригадати схожий випадок у житті.

От мама нещодавно розповідала. Село у нас велике. Поклали нові зупинки гарні. З антивандального скла. Прозорі такі, як дизайнерські.

Ось одного дня з’являється новина, що шукають свідків. Хтось повністю розтрощив усю задню скляну панель. Навіть винагороду пообіцяли доволі велику, якщо хто ім’я хоча б назве, кого допитувати. Ми посміялись з цього звісно. А от дідо й розповів.

Каже, що бачив хто це зробив, та піти здавати не хоче. Бо це дуже неприємна ситуація. Усе випадково сталося.

Каже дід, що вийшов з роботи. А він сторожем на одній базі працював. Повертався уже додому. Ще не темно було, бо вже літо скоро, але повечоріло.

От каже і бачить. Виходить зі школи завгосп. Уже трішки захмілівший. Проте, іде собі нормально, нікого не чіпає, не падає та не хитається. Додому, мабуть, прямує. У школі вікна ставили, от він через це й затримався. Контролював усе.

Люди уже на останній автобус усі посідали, тож на зупинці нікого не було, тільки дід йшов неподалік. Через дорогу.

Нічого не підозрюючи поглянув у сторону зупинки. А завгосп так прямо як йшов так і не звертаючи пішов прямісінько у скло. Коліном махнув і усе скло павутинкою вкрилось і одразу ж посипалось.

Дід підбіг одразу спитати чи все гаразд, ледве стримуючи сміх. Бо ситуація направду кумедна. Він на одній нозі поскакав. Коліно на іншій потер. Сказав, що все добре і одразу ж погнав додому, оглядаючись.

Поки дід це нам розказував, ми заливались сльозами від сміху. Це ж треба на такий випадок натрапити. Жаль, звісно, людину видавати. Він ж не спеціально. Хоча й винагороду втратити шкода.

Ну всі й домовились, що про цей випадок забудуть і не розкажуть геть нікому. Та тепер, коли зустрічаємо завгоспа на вулиці ледь стримуємо сміх. Перед очима постійно картина як він лупить коліном у ту зупинку. І вона, як у мультику іноді показують, розлітається на дрібні друзочки.

Цікаво, це точно ніхто більше не бачив? Бо якщо його і так здадуть, то шкода втратити можливість підзаробити.

От така то байка з життя.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Як наш дід свідком став
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.