Довелось якось і мені помилитися в першому враженні про людей. Розкажу Вам свою історію.
Заробивши трохи грошей за кордоном я вирішив купити ще одну квартиру в місті й віддати її в оренду, щоб покривати розходи по комунальних платежах й трохи заробити на цьому. Ремонт в середині був гарний, тож мені хотілося, щоб жили тільки добропорядні жильці.
Просився до мене на квартиру хлопець років 20, сказав, що в гуртожитку жити йому надоїло. Але мені не захотілося пускати його у свою квартиру, бо ж він буде влаштовувати кожні вихідні паті, або ж приводитиме дівчат. Ні, такого мені точно не хотілось, тому я відмовив йому в оренді.
Потім прийшла подивитися квартиру дівчина років 25, сказала, що проживатиме сама, чоловіка й дітей не має. Мене це теж не влаштовувало, адже, дівчина ж молода й гарна, то як не крути, а зустрічається з чоловіками, й дуже ймовірно, що вони приходитимуть сюди. А бордель робити на своїй території мені ж знову таки не хотілося.
Тут десь через тиждень подзвонив мені молодий чоловік й сказав, що хоче з дружиною подивитися квартиру. Я приїхав, побачив, що мої потенційні жильці приємні люди, які тільки недавно одружилися. Тож з радістю здав їм квартиру: вручив ключі, а за грошима вони попросили приїхати мене завтра, через те, що вже було пізно й банки не працювали – гроші у них були на рахунку. Мене це не засмутило і я поїхав додому.
Наступного дня приїжджаю у квартиру, а вона вся пуста… Вся побутова техніка, посуд, деякі меблі – просто зникли, наче їх і не було. Й тоді я зрозумів, що помилився в людях і просто подарував комусь своє майно. Тож перше враження моє про людей було помилковим й гарним уроком на майбутнє.