– Дай мені он ту пачку макаронів. Швидше! – крикнув чоловік до продавця, немов вона йому щось зобов’язана.
Дівчина глянула на покупця здивовано, та якось так образливо на душі стало за таке звертання. Вона стала мовчки, немов вкопана.
– Ти глуха, чи що? Я поспішаю. Швидко тобі сказали!
– Прошу? Що ви сказали? Я не розчула, мабуть?
– Точно нерозумна якась, – знову агресивно відповів покупець. Макарони дай! – кинув на прилавок пару купюр.
– Одягніть маску для початку, – ввічливо сказала продавець.
– Та ти що знущаєшся? Якщо я через тебе не встигну на маршрутку, то я тобі зроблю! – ще більше починає дратуватися чоловік, але все ж витягує з кишені захисну маску та натягує на обличчя.
– Ну тепер даси макарони чи ще щось не так?
– Ви забули привітатися.
– Хто тебе лише сюди на роботу взяв, опудало?
Дівчина-продавець відвернулася задом та продовжила складати пачки майонезу на стелажі. Покупець зрозумів, можливо, що справи не буде та й вже тихіше говорить:
– Доброго дня. Дай макарони, по швидше кажу!!!
– Доброго дня, – раптово обертається знову продавець. Лише тихіше та ввічливіше, ми хіба знайомі з вами, що ви мені на «ти» говорите»
– Дайте макарони, – вже зовсім знесилено відповідає покупець.
– А ще чарівне слово, яке нас вчили змалку?
– Будь ласка, дайте мені макарони, бо вже маршрутка під’їхала…
Тоді дівчина усміхається щиро та подає пачку макаронів, котрі хотів покупець, простягає зі словами:
– Будь ласка. Ваша покупка складає тридцять гривень. Дякуємо, заходьте ще.
Покупець мовчки просто вискакує з магазину, як ошпарений.
