Усі 25 років свого сімейного життя я намагався бути гарним чоловіком – завжди годив своїй дружині. Але це нічого не дало, бо зараз, у свої 46 – я залишився один. У мене завжди стояла до себе вимога – заробляти по більше грошей, щоб моя Тоня ні в чому собі не відмовляла, та й вдома щоб всього було вдосталь. Я два рази на літо возив свою родину до моря, а зимою – в гори. Щоб гуляти, то й не гуляв ніколи, алкоголь же вживав тільки на великі свята. Мені в усьому завжди була цікава думка моєї жінки, я поважав її, та вважав найріднішою людиною у світі.
Мабуть, то була моя велика помилка, що Тоня ніколи не чула від мене слова «ні».
Як тільки ми одружились, то моя мама запропонувала пожити у неї, але дружина була категорично проти. І через це ми не жили у великому двоповерховому будинку моїх батьків, а за бажанням Тоні орендували маленьку кімнату зі спільною кухнею на всіх жильців квартири. Й так і жили, один в одного на головах. Потім же ми купили квартиру.
Ну були й ще інші ситуації, де я прогинався заради дружини. На роботі мені випав шанс піти на підвищення, але для цього треба було б часто їздити у відрядження за кордон і, звичайно ж, з перекладачем, а він у нашій фірмі – молода дівчина. Як тільки я сказав про це Тоні, то вона затіяла великий скандал, і такий, що мені прийшлось відмовитись від підвищення. А мені тоді не була зрозуміла така реакція дружини, адже я завжди був вірний їй і ніколи не давав поводу для ревнощів. Собі ж я ніколи не дозволяв встановлювати якісь рамки для Тоні.
Одного разу мені вдалося звільнитися з роботи раніше, тому я вирішив зробити дружині сюрприз – купив для неї квіти та її улюблені суші, й чекав на неї біля роботи. Вийшла моя Тоня і поскакала в якийсь чорний джип, навіть не помітивши мене. Зрозуміло ж, що я поїхав за ними. Ми проїхали по місту десь пару кілометрів і зупинилися біля дорогого готелю. Чоловік вийшов з машини, подав руку моїй дружині й вони, обнявшись, попрямували до вхідних дверей.
Мене всього просто розривало від злості, я сидів в машині й намагався знайти хоч якесь виправдання моїй дружині, та так і не знайшов. Десь хвилин через 30 мені таки вдалось взяти себе в руки й поїхати додому. Вдома мене зустрів мій 18-річний син, який, як мені здавалось, є моїм другом та підтримкою, але, на превеликий жаль, це не так. Син відчув, що я все знаю, й тому, нагнувши голову, сказав: «тату, вибач, мені давно все відомо про маму, але я мовчав, бо вона пообіцяла мені останній айфон».
Вкидатися в дискусію з сином, на тему походеньок його матері, я не став. Мені треба тоді було поговорити з друзями чи батьком. І я вирішив поїхати до свого кращого товариша – Максима. Мене тоді гріла думка, що хоч він мене підтримає, але й тут на мене чекав сюрприз. Максим, виявляється, давно в курсі про Тоню – йому його дружина все розказала, ще пів року тому. Та й Тоня дуже не приховує цього, сказав він, вона часто виставляє фото в соціальних мережах з дорогими подарунками. А я й не помічав нічого.
Сиджу й думу гадаю: а як тепер мені жити, коли всі на мене пальцем тикають? Як мені вірити людям взагалі, якщо мене зрадили найрідніші – дружина й син?
