З глузду з’їхав, це ж останні гроші! – прошипів Маркіян до Івана, який витягував останній гріш з кишені. Іван простягнув сто гривень літній жінці. Та сиділа біля входу в супермаркет і просила милостиню.
-Ось візьміть, купите собі щось.
-Нехай все, що ти віддаси іншим, повернеться до тебе набагато більше разів! – жінка схилила голову і подивилася на гроші, сиве пасмо випало з-під хустки на лоб, в чорних очах заблищали сльози, – ціла сотня, спасибі, синку!
-Остання сотня! – Маркіян презирливо усміхнувся. -Чи Вам не соромно, гроші у добрих довірливих людей виманювати. Аферистка! Ще й фразочку придумала, що повернеться все значно більше. Допомагає? Ні?
-Да ну тобі, – огризнувся Іван, – грошей ми ще заробимо, йдемо.
– Терпіти не можу попрошайок, вони всі алкоголіки і ледарі, ні на що більше не здатні … І де ти зібрався заробляти? Забув, що роботи у нас тобою більше немає? Нас же скоротили!
-Не знаю, може розвозкою піци займуся, а може таксистом, та хіба мало на світі способів гроші заробити? – Іван поплескав друга по плечі, – особливо для двох молодих та дужих хлопців! Це ось бабусі тієї – важко, а нам-то з тобою що?
Іван озирнувся на літню жінку, але тієї на місці вже не було.
-Побігла твої грошики витрачати, в «Чарку до свята» напевно ... – прокоментував Маркіян.
-Ой, ну досить вже бурчати!
Жінка розкішного вигляду – у білому пальто стояла біля дверей супермаркету, дивилася на друзів і посміхалася. Іван несміливо посміхнувся у відповідь, адже жінка його дуже зачарувала.
Іван кивнув на всякий випадок, тому що краще посміхнутися і кивнути зовсім незнайомій людині, ніж проігнорувати того, кого просто не впізнав. Жінка в білому пальто кивнула теж у відповідь, сиве пасмо випало з-під капелюшка на лоб, чорні очі іскрилися веселощами.
Розпрощавшись з Маркіяном, Іван поспішав додому, вже забіг у двір, коли телефон задзвонив. Начальник ввічливо вибачився і запросив назад на роботу, пояснив, що несподівано звалилося велике замовлення і скорочення штату скасовується і навіть запропонував зарплату додати, якщо він повернеться до роботи завтра з ранку.
-На скільки додасте? – уточнив Іван.
-На 3 тисячі гривень, але це поки що. Ось це замовлення здамо вчасно і там подивимося, скоріше за все знову будемо оклади піднімати. Ну так, що скажеш?
Іван посміхнувся:
-До завтра!
Іван поклав слухавку і відразу набрав номер Маркіана, але почув короткі гудки у відповідь. Друг передзвонив сама хвилин через двадцять, коли Іван вже пив каву у себе на кухні.
-Чого ти дзвонив? – злісно спитав друг, – Теж насварити мене хотів?
Н-ні, що з тобою?
-А чого ж, всі як змовилися! – шипів Маркіян, – уявляєш, тільки з тобою розійшлися, я дорогу став переходити, якийсь божевільний мало не задавив мене, матом вилаяв, за те, що я в недозволеному місці дорогу переходжу, потім у дворі алкоголік якийсь підійшов , запитав закурити. Ось скажи, схоже, що я курю або, спеціально для таких ось «стрільців» сигарети купую?
-І що далі?
-Що що! Обізвав мене … жаднюгою, якщо без вульгарності. А потім з сусідкою зіткнулася на сходах, вона так презирливо мені крізь зуби висловила своє «фе» за те, що я в під’їзді НЕ прибираю за своїм котом. А що я? Мені робити більше нічого чи що, як сходи вимивати?
-І ти тому такий злий? – уточнив Іван.
-Ні звичайно! Мені мама подзвонила, додому кликала назад. Каже, не вийде у мене нічого в столиці, такий вже я непутящий, – Маркіян зніяковів – не розумний, і ще мама мені роботу знайшла, в радгоспі, каже, там мені саме місце буде …
-А начальник не дзвонив тобі?
-Так з чого б йому мені дзвонити! Ще відерце багнюки мені на голову вилити, немає вже, спасибі, вистачить з мене на сьогодні!
Іван рахував на пальцях: водій, алкоголік, сусідка, мама, всього чотири виходить.
Знаєш, я ось думаю, що доведеться тобі ще пару раз щось таке невтішне про себе послухати.
-Так з чого б?
-А ти пам’ятаєш, що та жінка сказала, ну, жебрачка біля супермаркету? Все, що даєш, повернеться значно більше разів! А ти що їй дала?
Маркіян зрозумів, що злим не можна бути.
