Так склались обставини, що мені зараз 25, а я працюю закордоном. Всі мої друзі веселяться, гуляють, створюють сім’ї, але бездумно. А я вирішив, що перед тим, як одружитись та народити дітей, потрібно купити квартиру і бути готовим до фінансових складностей.
Так вже склалось, що я не можу просто так взяти і привести свою майбутню дружину в якийсь найманий сарай, чи жити до себе у квартиру. Це неправильно, тому я прийняв рішення поїхати заробляти гроші закордоном, якщо хорошу роботу в Україні знайти не зміг.
В мене завжди було безліч друзів, з якими я спілкуюсь зі школи, з деякими познайомився в університеті, ще з кимось в музичній школі, де я колись навчався. Всі вони — це прекрасні люди, які завжди були готові мені допомогти, погоджувались на будь-які пропозиції щодо вечірок, прогулянок тощо.
Коли я поїхав, всі телефонували мені, говорили зі мною. В мене не було хвилинки, аби засумувати, бо після кожного телефонного дзвінка починався новий. Друг Льоша розповідав про свої машини, і яка із ними в нього морока. Мовляв, із гаража не виходить. Віктор розпитував як там я і чи не змучуюсь. І так далі. Такі розмови тривали місяць, а потім якось трохи все стихло. В той час, коли вони дзвонили, то все йшлось про гроші, про заробітну плату, про те, що збираюсь купити, коли приїду додому.
Я не розповідав все так яскраво, як вони очікували, бо за високою зарплатою стоїть важка праця. Іноді я не сплю добре, часом м’язи болять, наче я спортсмен. Та друзі думають, що все мені дається легко, адже я практично весь час розмовляю із ними по телефону.
З часом я помітив з їхньої сторони дивні розмови про те, що не вистачає грошей, а за два тижні мені подзвонив Назар і сказав, що йому нагально треба якась там сума грошей, бо в нього є проблеми. Мене це трохи здивувало, адже ця людина ніколи не мала проблем із цим. Я, трохи подумавши, позичив йому гроші, хоч це була достатньо немаленька сума.
Згодом мені подзвонив Віктор і також просив грошей. Я насторожився, оскільки чомусь ніколи раніше до мене не зверталось стільки людей із проханням дати в борг. Подумавши, я вирішив, що цього разу відмовлю, бо якщо я ще й і йому дам грошей, то повернусь додому з пустими руками. Віктор нічого не відповів, але коли я приїхав додому, то всі миттєво вирішили, що я повинен накрити їм стіл. “Підімо туди, зайдімо сюди” — чув весь вечір я. А коли сказав, що не збираюсь витратити всі гроші, що заробив, на них, то почув, що я запишався.
Мої друзі образились на мене, адже я, бачиш, не захотів платити всюди за них. Не думаю, що це хороша реакція і відношення до мене людей, з якими я спілкуюсь стільки часу.
